Про кішку я писала ще в 2011 році, коли вона адаптувалася до нас і життя в квартирі. Вона дуже прикрашає наше життя і немало нас розважає. Після того, як в 2012 вона випала з вікна (вона дивом не постраждала), ми її одразу стерилізували, і з тих пір вона не має неадекватних вибриків, не нявчить, не бігає, не проявляє агресії, в туалет ходить справно. Проблем зі здоров'ям ми не помічали, їсть добре, в туалет ходить справно, не проявляє ознак хвороби. Робимо їй за графіком щеплення. Їсть хілс з куркою для стерилізованих котів, іноді даємо сиру телятину і курку, любить за столом виклянчити шматочок хліба, але багато я їй не даю, розміром не більше за вишню. Труситься за печеною-вареною картоплею, але я колись їй дала багато, вона вирвала, так що я теж даю маленькими дозами, розміром не більше вишні. Ще можемо дати ложку ряжанки чи налити 20 г молока, вона може полизькати для різноманіття, але як правило не доїдає. Людську їжу не даємо, ні каші, ні супи-борщі, ні варене м'ясо, нічого, що містить сіль і спеції. Коли ми їмо, любить залізти на руки і сидіти спостерігати, що у нас там в тарілках. Даю їй понюхати те, що в мене в руці - хліб, бутерброд чи чашку, вона до нього рідко виявляє інтерес, але як виявляє (паштет, чи ще щось таке пахуче), даю шматочок простого хліба.

Read more... )


Вшанували сьогодні день пам'яті жертв голодоморів. Андрій зі Слобожанщини, по них голод проїхався сильно і імена його рідних вписані в книгу пам'яті Харківщини. Мої рідні жили в Києві і на Волині. Я питала київську бабусю Галю про голод в Києві, вона відповідала, що в місті завжди було легше прожити. Вона була з заможної сім'ї і голод вони пережили відносно легко. На жаль, її вже немає в живих і детальніше розпитати не можна. А от бабуся по маминій лінії з Волині. Нижче подаю спогади моєї бабусі про голод. Голод 32-33 років їх оминув, бо вони були під Польщею. А повоєнний голод був тяжким. Тьотя Іра - це її тітка, вони дві вціліли після нальоту німців у 43 році, коли загинула вся сім'я - мама моєї бабусі і її бабуся, братик і сестричка.

Отже, пряма мова.

Всі ті роки, коли йшла війна, города не садили, всі запаси продуктів харчування вичерпалися і невдовзі настав голод.

Голод – це ще страшніше як війна, бо так хочеться їсти, що нічого не миле і нічого тоді не страшне, навіть і смерть. Просто дивишся на світ голодними очима і нічого не бачиш. Голова морочиться від голоду і сил немає, руки і ноги такі, як з вати і тільки одна думка про їжу.

Це було літо. В нас не було ні картоплі, ні хліба, за жири й мови не могло бути, ні круп ніяких, нічого не було.

Я пішла, ледве переставляючи ноги, за річечку, де зараз держлісгосп, щоб нарвати там щавлю на борщ. Я ніяк не здужала рвати той щавель. Як нагнуся, то мені голова морочиться і темніє в очах. Я ляжу трохи полежу потім знов рву той щавель.

Т.Іра з того щавлю варила борщ. Замість картоплі варила на густо одне яйце, яке знесе одним одна курка. Ми її зарізали б, та чекали, що вона нам хоч коли-не-коли знесе яйце. Ще інколи ходила я на маслозавод і приносила звідти трошки перегону наполовину з водою. Там було трудно його дістати, бо всі йшли за тим перегоном, а він же не призначений роздавати людям і ті робочі кричать, сваряться, то вже відчіпного віллють по літрі кожному, щоб відчепились та йшли собі геть.

Я йшла в город і там шукала поміж зіллям таке зіллячко, подібне до конюшини. Воно і зараз зустрічається поміж зіллям. Я його рвала і їла. Воно таке кислувате як щавель.

Т. Іра любила і зараз любить цибулю. Вона пішла в город, нарвала зеленої цибулі, вмокала її в сіль і так їла. Я подивилась на неї і собі пішла по ту цибулю, та як я її їла, то мені гірко було не тільки в роті, а й всередині мені пекло від тої цибулі, і я ніяк не могла її їсти без хліба.

Полізла я на горище і надіялась там в потерусі від сіна, качаніння та всякої зелені, що потерлась вже від часу на потеруху, знайти там щось їстівне; чи може якусь грушку, що може колись там сушилась, чи якесь яблучко сухе, чи хоч якогось помідора згнилого та засохлого. Перевернула я там весь той мотлох і нічого так і не знайшла.

Люди діставали насіння льону, товкли його в ступі і тою утвореною коричневого кольору мукою посипали картоплю, хліб. Використовували ту муку як жир, олію.

Згодом було введено карткову систему. Але картки на хліб давали лише тим, хто був на роботі. Так як в нас жив бухгалтер райспоживспілки Каразія Степан Миколайович, то йому і давали картки. По тих картках було положено чи то 200 чи то 400 грам хліба на один день. Я ходила по той хліб. То я як принесу той кусочок хліба, то я ніяк не могла втриматися, щоб не їсти його, а ще ж потрібно було лишити поїсти тому квартиранту.

Одного разу я пішла по хліб до пекарні, яка була у Крамаровій хаті. Там же був магазин по продажу на картки хліба. Я там чекала, поки спечеться той хліб і, втративши свідомість, впала на землю. Свідомість потім прийшла, але я очі ще не розплющувала. Мені стало чомусь так дивно, що коли їде машина, то під моєю головою все дрижить, наче та машина їде прямо біля моєї голови. Коли я розплющила очі, то помітила, що я лежу на землі. До мене підійшов мій хресний батько, Єфімчук Прохор і запитав, чого я тут лежу та я нічого не розуміла, що сталося. Тоді я встала і ледве переставляючи ноги, стала добиратися додому без хліба.

Одного разу, коли я несла той хліб з магазина, у моїх руках був цілий буханець і ще кусочок. Назустріч мені йшла єврейська дівчинка і просила мене дати їй хліба. Вона так просила, що йшла за мною. І я їй не дала того хліба, та вже відійшовши від неї, я згідна була дати їй той кусочок хліба. Та її вже не було. Той випадок мучив мене багато років. До того мені було шкода, чого я не дала їй того кусочка хліба, що я, будучи вже можна сказати старою, працювала в санаторії, то купила пачку печива і занесла на ту могилу, де розстрілювали євреїв. Можливо і та єврейська дівчинка там розстріляна також з усіма. Хоч це не виправдало мій поступок, але трішечки полегшало на душі.

У родичів у сім’ї в повоєнні роки було шестеро дітей. Була в них одна корова, то дітвора з нетерпінням чекала, коли ту корову господиня видоїть. Кожен старався заздалегідь запастися якоюсь кружкою, яку не випускав з рук. Зайшовши в хату, господиня ставала з молоком посеред кухні в оточенні з усіх боків дітьми з простягнутими руками. Вона запевняла, що обділить усіх, щоб вони не плакали.

Якщо колись і було якесь сало, то воно було замкнене і коли його відмикали, то брали тільки маленький кусочок, щоб зажарити зварену страву.
kallisto_kyiv: (літня аватарка)


Минулорічна відпустка була суперова, тож цього року ми, не роздумуючи, вирішили їхати в Карпати. Мама трохи поартачилась, казала, що їй буде важко, але маму вмовили, мамину співробітницю тьотю Ніну мамі в компаньйонки засватали і заздалегідь, а не як минулого разу, купили квитки.

До вибору були три варіанти: Колочава, Микуличин і Верховина. У Верховині ми були торік, Колочава не підходила по датах, зупинилися на Микуличині.

У нас виявилася маленька група: всього дев’ятеро учасників, плюс Ярослав. Жили ми в невеликій приватній садибі, яких там як грибів після дощу. Господаря садиби Ярослав знає давно, і щороку привозить до нього туристів.
Плюсами садиби були річечка, яка протікає в 20 метрах біля будинку, чудовий краєвид з вікна, великий і просторий номер, бесідка у дворі, де можна було поїсти, посидіти, гарно провести час. Мінусами - відсутність москітних сіток на вікнах, а значить, неможливість відкрити вікна ввечері, коли настає вечірня прохолода і річка так чудово шумить. Якось забули закрити, понадіялися на тюль, і потім всю ніч по номеру літали величезні злі кровосісі. Рушники були затхлими. В їжі переважали супчики на воді або якісь дивні не то налисники, не то млинці. М’яса було малувато. Загалом наче нічого, але в Верховині було смачніше. В номерах не було холодильника, а були на 1 поверсі загальні, тож під кінець заїзду всі поплутали куплені на ярмарку будзи і довго з’ясовували, де чий.

Read more... )

Добре поїхали в жж, на фейсбуці, сайт.

Мої інші поїздки з Добре поїхали (з тих, що я не полінувалася записати, а їх було вже щось зо 20):
Асканія-Нова і Бирючий острів з Унікальною Україною
Поліський заповідник, 28-30 червня
Фестиваль дерунів, 8 вересня 2012
Як ми на 8 березня в Закарпаття їздили
Кам’янець-Подільський, Бакота, Подільські товтри, 20-21 вересня 2008
kallisto_kyiv: (їжачок)


Вчора використали з Андрієм його подарунок мені на день народження: ходили в цирк дю солей на виставу Алегрія. Дууже сподобалось, це зовсім інше, ніж звичний нам цирк. Красиві костюми, бездоганно поставлені номери, все таке незвичне і цікаве. Місця у нас були хороші, хоча в принципі можна було і пересісти поближче, але ми не стали. Не дуже сподобалися клоуни, не дуже їх люблю, але і їхні сценки були цікаві, смішні і зворушливі. Дуже сподобався вокал, майже кожен номер супроводжувався живою музикою і співом. Не можна було знімати, у мене навіть батарейку з фотоапарата забрали при вході, хоча я ніколи не знімаю на масових заходах, не розумію цих розмитих мильничних фото. А були такі, що знімали.

Деякі номери були такі красиві і складні, що я сиділа, відкривши рота, і боялася дихнути.

Обов'язково підемо ще, і батьків візьмемо!

під катом відео номерів )
kallisto_kyiv: (басака)


Андрій поскаржився, що вже з півроку в нього зранку болить голова. Маємо незручний диван, хазяйка не хоче ні ремонтувати, ні міняти, ні викидати його. Ладно, лишився місяць і будемо вже спати на своєму зручному. Але про всяк випадок Андрій пішов до невролога. Вона десь понатискала, поставила діагноз "Запалення трійничного нерва" і прописала таблетки.

Анотація - простирадло метр довжиною, з яких чи не третину займають побічні ефекти. Нудота, блювота, жовтуха, головний біль, сонливість, анемія, анафілаксія, тахікардія, порушення чіткості зору - це ще легкі побічні ефекти. Важка артилерія - це шлунково-кишкова кровотеча, тосичний епідермальний некроліз, ниркова недостатність, астма.

Я от не розумію, для чого лікарі таке прописують? Від цих таблеток шкоди в рази більше, ніж користі, і коньки відкинути можна запросто, а вилікуватися - навряд чи. До речі, почитали про симптоми, і ніфіга це не запалення трійничного нерву. Там такі спецефекти описуються, яких у Андрія і близько немає.

Тому Андрій вирішив обмежитися вітамінами, а таблетки в разі чого віддати ворогам. І ще на прийомі спитати у лікаря, чим вона керується, коли прописує таку отруту.

Не хворійте!
Сьогодні вночі до мене уві сні приходила моя дорога тьотя Таня, якої з нами вже немає. Вона гарно виглядала, була жвавою і такою, як була завжди - веселою, енергійною. Вона була дуже реальна: ми обнімалися, говорили про все на світі, я тримала її за руку. Поряд була бабуся, яка, здавалося, була анітрохи не здивована появою тьоті. Дуже борза невістка, яка зараз панує в її домі, сиділа в іншій кімнаті і не висовувалась. Раптом я згадала, що тьотяі вже три роки як померла, і ми всі дуже жалкуємо за нею, але спитати її, де вона була весь цей час, у мене не стало духу. Хоч так її побачила, а весь ранок на очі сльози навертаються.

А ще снилося, що я з кимось хочу поплавати на жовтому надувному човні по водам, але ці води весь час виявляються перегороджені дамбами і сітчастими парканами. Іноді доводилося переносити човен на руках за паркан, іноді - повертати і шукати інший шлях туди, куди мені треба. Але весь час хотілося їхати прямо і легко потрапляти туди, куди я хотіла, а не нести човен в руках. І чогось так досадно уві сні було це. Я знаю: це мої плани і перешкоди, які здаються мені нездоланними.
kallisto_kyiv: (кривляюсь)


Довго відкладала написання розповіді про нашу травневу поїздку на Південь з Унікальною Україною, але фото нарешті розібрала, і от пишу про це. Було кльово. Мене вразив і дендропарк, розбитий в голому степу, і тварини в Асканії, які вільно пасуться на великих луках, і заповідний степ в Асканії-Нова (який є останнім заповідним степом в Європі, який ніколи не розорувався і не використовувався людиною як сільськогосподарське угіддя). В Асканії ще є чудовий зоопарк, в якому я бачила тварин, про яких тільки читала в книжках. Наприклад, антилопу гну і волів! І дізналася про існування корів, яких звати худоба Ватуссі! Ми плавали на Бирючий острів і бачили там оленів і антилоп, які там живуть в дикій природі, але під пильним людським наглядом. Видовище стада оленів, які біжать в 10 метрах від нас, це захопливе видовище! Походили і оглянули місто Генічеськ. Я нарешті дізналася, за що любить свою сіль Сиваш, і що це взагалі таке. І вдруге в житті я побувала на Азовському морі :) А вперше - в Херсонських плавнях і в самому Херсоні. Жили ми в православному пансіонаті "Київська Русь" на Арабатській стрілці, і це перший раз, коли я була на Стрілці. Трохи купалися в морі, їли шашлик з морського піленгаса, бачили гадюку, правда, мертву. Бачили, як добували сіль на Сиваші. В Асканії мені найбільше сподобались зебри. Виявляється, у них на боках не тільки чорні, а й коричневі смужки. А ще я гладила верблюда! Він на дотик... як верблюжа ковдра :) Класний був відпочинок.

Минулого тижня ми з Андрієм їздили в Хмельницьку область до моєї університетської подружки Тані на весілля. Вона вже кілька років живе в Америці і знайшла там собі заморського чоловіка, якого звати Фаті. І коли надійшло запрошення на весілля, я не роздумуючи, погодилась. Було кльово і весело. Розписувалися вони на мальовничому березі річки Буг, де пороги і круті береги.



Read more... )
Ну і ще літ-дибр напишу. Назбиралося трохи.

Минулого тижня таки зустрілася з [livejournal.com profile] raspberry_ukr. Це моя однокласниця, з якою ми вчилися з першого по третій клас о_О Потім знайшлися вконтакті я якийсь час переписувалися там, а потім Аліна зробила акаунт в жж, ми ще трохи попереписувалися, тепер уже в скайпі, і вуаля, ми таки зустрілися. Сиділи з нею в надзвичайному ресторанчику Олива на Сагайдачного, дивилися фотки, показували вишивки, говорили про життя. Виявилося, що у нас дуже багато спільного :) Шкода, що не вийшло потім прогулятися безлюдним Андріївським узвозом, але я думаю, що в світлу пору дня ми ще погуляємо, і ще нас чекає Формула рукоділля, і в театр ми теж збираємося.

У мене новий телефончик, HTC Wildfire S. Кльовий, але з ним я стала набагато менше читати :) Все граюся і маюсь дуркою. Дуже не подобається, що в ньому немає українізації. Незручно смски писати і в твіттер постити. Жуть. І новий фотік, цифромильничка. Малесенький, легенький, знімає відео і все таке. Дякую коханому.

В нас живуть мурахи. Стада мурах. На столі не можна нічого залишити. Хліб в хлібниці на холодильнику ми вже не тримаємо, бо зразу налазять стада мурах, і тоді хліб треба викидати. Вони їдять котячий корм, якщо його насипати впрок, коли я іду з дому на уроки. Вони лазять в ванній по умивальнику, вони в кімнаті в стінці п'ють воду з праски о_О, вилазять з ноутбука, лазять по мультиварці, мікрохвильовці. Дзвонила в дезинсекцію. 500 грн з гарантією 3 місяці. І все б нічого, якби не треба було знімати шафки і зривати плитку, інакше толку не буде. А ще вони приходять з вулиці по діркам біля підвіконня. Дзвонили управдому, вона каже, що це проблема всього дому і треба змиритися. Але мабуть краще буде пошукати іншу квартиру, бо я від них вже втомилася.

Багато роботи. 11 учнів. Втомлююся трохи, але і цікаво теж. Зараз у мене приблизно порівну дітей-школярів і дорослих. Треба мфу для роботи, але спершу хочемо продати принтер. До речі, нікому не треба? Реально класний принтер, ним можна і фотки друкувати. І взагалі багато речей назбиралося на віддавання-продавання.

Вмираю, хочу такий календар. Ціна питання 40 баксів, дорогувато. Але така краса, і я дуже давно хочу календар з віконечками для вписування. Повішу на кухні, буду тащитись. Треба проплатити до 10 листопада. Ще 9 днів маю.

Зробила перше замовлення на айхербі, так розрекламованому Безлепкіною. Посилка має іти два тижні, потім напишу, що прийшло і свої враження.

Сходили з Андрієм і Лерою на Реальну сталь. В дикому захваті, протащилась неймовірно. Якби її продовжували в аймаксі, пішла би ще раз.

У моєї кішки Катьки на сосках потовщення. Були в алден-веті, кажуть різати. Їй уже 15, і невідомо, як вона перенесе наркоз. Пухлини ростуть, і коли я їх сьогодні обмацувала, було видно, що їй боляче, бо вона відсторонювалась. Сходимо до ще одного лікаря, і я схильна до того, щоб все-таки її оперувати. Поки ми можемо щось зробити, треба робити і не запускати проблему. Бо пухлини меншати не будуть. Чула ще таку думку, що її звести с котом, і кошенята їй все розсмокчуть.

Хочу бабі Раї купити мультиварку, щоб їй легше було готувати їсти в її холодній хаті без газу і нормальної плитки. Питання тільки в тому, чи зможе 80-річна людина до такого звикнути і чи буде вона нею користуватися.



Слухаю цілий вечір Чубая, і він навіяв мені спогади про далекий 2002-й рік, коли я познайомилася з Наталкою Шевченко. Якраз це було десь в середині жовтня. Я була студенткою-другокурсницею, мала купу вільного часу і не знала, куди його витратити. Тож брала участь в студ. самоврядуванні, цікавилася концертами, націоналізмом, ходила на різні заходи в будинок вчителя. В той час зацікавилася укр. музикою - Терцією, Плачем Єремії. І десь на якомусь чи то форумі, чи то гостьовій книзі я поставила питання щодо найближчого виступу Плачів. А Наталка мені відповіла. Так слово за слово - і зав'язалася наша дружба. На Рок-екзистенцію, де в тому числі мали виступати і Плач Єремії, ми пішли разом, і я десь роздобула квитки на другий день концерту. Він був чи то платним, чи то важко було дістати квитки. Я тоді зустрічалася з одним націоналістом - Хакером, і в той час у нас була криза в стосунках. І я пригадую, що в день концерту він зустрів мене в ДК КПІ, став на коліно і попросив пробачення.

Навіть дивно буває, наскільки можна зблизитися з незнайомою людиною. Ви десь перестріваєтесь - чи в онлайні, чи в житті. Кілька слів, і все - ви вже зв'язані. Наталка тоді мала інше прізвище від першого чоловіка -- Очкур. Ми активно листувалися, нам було цікаво і комфортно, і 10-річна різниця у віці абсолютно не стала на заваді. Я трохи допомагала їй з компом, бувала в неї в гостях, а вона, здається, раз чи два була у мене. Я спихнула на неї свого задорослого як для мене ухажора.

Пам'ятаю Коронацію слова, де Наталці вперше присудили приз, і потім з великими затримками і трудами видали її книгу - Містичний вальс. Примірник з автографом авторки досі стоїть у мене на поличці. І книга така класна вийшла, люблю її найбільше за її всі інші твори. Читала разів десять, не менше. Пригадую, як пішли на Коронацію, сиділи в актовому залі Будинку вчителя, вболівала за неї і щиро раділа її досягненням, а потім ходили на фуршет. Інші книжки я теж всі читала. І сольні, і у співавторстві з Сашком.

Пригадую, як святкували якийсь Новий рік всі разом. Я, Наталка, Сашко, Ніна із Коронації слова. А через півроку після того святкування, Наталка з Сашком одружилися, а я була у Наталки за дружку. Вінчалися вони в церкві на Поштовій, вінчання проводив батюшка-грузин, все вінчання відколював якісь жарти, і все пройшло дуже круто. Все, що він казав, вже не згадаю, але одне запало в пам'ять. Він питав "Вы не баитесь, что я так громка разгаварываю"?

Потім Наталка переїхала до Сашка на інший кінець міста, а в мене закрутилися свої справи, то я в Москву намилилась, то зажила сімейним життям і стало ліньки кудись виїжджати, зідзвонюємося ми рідко, а бачимося ще рідше - раз на рік, але я все одно ніжно її люблю. А рік тому у Наталочки і Сашка народився синок Марко, бачила його оце на днях. Підкорив мене з першого погляду. Такі щоки і такі блакитні очі! І так схожий на Сашка.

Наталко, я знаю, що ти мене іноді почитуєш :) Цей пост для тебе. Ми знайомі вже цілих 9 років, уявляєш собі? І я дуже рада, що ти моя подруга.
Як і обіцяла, пишу тепер частіше.

На Великодні вихідні хотіли поїхати з міста на великах, але вирішили не їхати на всі три дні, бо тут є справи, ну і свято це сімейне, і ще продукти всі в холодильнику закінчилися. Тож в суботу ми зранку пішли на ринок, купили як завжди овочів-фруктів, офігіли від цін на м'ясо. Я спекла пасочку в хлібопічці, а яйця ми не фарбували, якось без них вирішили обійтися. Не сильно їх їмо. Паска вийшла класна, висока, здобна, жовтенька, з великою кількістю ізюму і цукатів. Андрій наполіг і сам обмазав її збитим білком і обсипав прикрасами. А ввечері ми з батьками пішли в церкву, посвятили паски і пішли до них на вечерю.



Вчора з самого ранку планували поїхати з Гошею і Лєрою на гирло Десни, але зранку Лера прислала смс, що не може сьогодні, і ми трохи покопавшись в інеті в пошуках треку для жпс і знайшовши його, поїхали в Пущу. До нас приєднався хлопець Саша з велокиєва. Заїхали на міністерку і я там відкрила купальний сезон. Залізла в воду і трохи поплавала. Водичка ще холодна, але після велика покатить. Замахнулися ми сьогодні на Луб'янку, це якесь село, до якого нам обіцяли красиві пейзажі по сторонам і кілька сіл. Спочатку ми трохи їхали по Пущі, і приїхали до місця початку маршруту, теж біля Пущі. Важкенько було їхати, я ж дуже довго не каталась, і на спортзал забивала теж регулярно. Велику відстань зайняла саме дорога до початку маршруту, тож коли ми почали їхати, я вже трохи видохлась. Їхали по лісу, по кочкам, по піскам, я часто питала Андрія, коли ж ми вже приїдемо, але залишалося ще не менше 20 км до цілі (довжина всього маршруту 35 км). Тому ми зупинилися, перекусили, і оскільки час вже ішов до вечора, була четверта година, ми покрутили назад. Бачили по дорозі ту супер-гірку, на якій ми каталися колись з Вуду і джерело, яке теж нібито важко знайти. Загальна довжина треку склала близько 55 км. Точніше сказати не можу, бо поки що не маю велокомпа, а жпс Андрія вимкнувся, коли їхали назад.

Ось наш трек: «Покатушка на Великдень» на Яндекс.Картах

На набережній бачила університетську одногрупницю Оксану Турбал. Впізнала її, вона зовсім не змінилася за 5 років.

Вдома помили велосипеди. Мій був у пилюці, а Андрія давненько не митий.

В мультиварці готувала буженіну, дуже сподобалося в якості альтернативи покупному бутербродному м'ясу ковбасі. Раніше готувала телятину, один раз, а тепер нормального м'яса дістати не вдалося, то буду готувати індиче філе.

Квартиру в порядок привела, повикидала весь непотріб, єдине що, то ще треба перебрати одяг. І можна починати приводити голову в порядок, розбирати нереалізовані бажання, закинуті ідеї і напрями розвитку. Почали боротися з інет-залежністю, вмикаємо інет на певні години через роутер. Бо залипаємо нереально, що я, що Андрій. А можна ж стільки всього різного зробити.
kallisto_kyiv: (їжачок)
Давненько вже збиралися в Закарпаття, і от випала нагода: 4 вихідних і пропозиція від компанії Унікальна Україна, та ще із хорошою знижкою.

День перший

Почалася наша дорога зі знайомства в поїзді з попутниками: пані Наталею Шульгою, знаним біологом в Україні і в світі і приємною парою Мар'яною і Віталієм. За розмовами минув вечір, а на ранок на вокзалі в Мукачеві нас зустрічала екскурсовод Любов Іванівна з червоною тряпочкою в руках. Зібрали групу і поїхали снідати. Взагалі мушу сказати, що з общєпітом на Закарпатті погано (ну або ми не знайшли ресторани і кафешки, які б нас задовільнили). Поснідали в кафе Хвилинка в центрі Мукачева, де господарі бігали як скажені віники, щоб задовільнити нашу немаленьку групу (40 чоловік!), але половини страв з меню не було в наявності, але і того, що було, я так і не дочекалась. Залишилася напівголодна, і тим часом ми вже їхали в Берегово в басейн з термальними водами. Фоток там ми не робили, бо незручно було з фотіком іти в душ і в басейн лізти. Вода сподобалась, так незвично, вона таки тепла, і при -2 зовсім не холодно купатися. Але як завжди, не сподобалося те, що стадо людей киснуть в басейні, і совковий сервіс теж напружив: відсутність води в душі, жуткі роздягальні.

Обсохли, одягнулися і поїхали на фестиваль вина, який саме проходив у Берегові. Кожен перший господар на Закарпатті - винороб і вважає, що добре знається на цьому. Тому виноробів на фестивалі було багато і кожен гонорово продавав свій товар. Було багато шашликів, гарячого вина, смажених ковбасок, козаки варили куліш. Можна було купити медовуху і медове вино, овечу бринзу, мед, копчене м'ясо, вироби народних майстрів. Діяли дві сцени: на одній представники влади замогильним голосом штовхали нудні промови, а потім три години діти танцювали різні танці, а на другій якісь мужички лабали угорських пісень, тут під сценою було жвавіше, народ ржав з пісень і танціював. Штовхалися ми там довго. Поїли шашликів двічі, напробувалися вина, купили вина, медовухи, бринзи, різних сувенірів і прочої фігні. Була безпрограшна лоторея, де можна було серед іншого виграти індичку, козу, кролика чи курку. Я от тепер думаю, даремно ми не спробували, зараз би вирощували кізоньку на балконі.



Трохи повешталися Береговим. Бачили колишнє панське казино Золота пава, в якому тепер типовий радянський ресторан, заходили всередину. Перед ним стоїть пам'ятник угорському видатному поету Шандору Петефі, який, кажуть, був тщєдушним і миршавим. Біля Золотої пави перекинутий кам"яний горбатий місток через річку Вирку. Раніше вона була глибока, судохідна, на ній були пляжі, а тепер вона просто вонючка.



Зайшли в краєзнавчий музей, який відкрив, і всі експонати в якому зібрала одна людина. Знаходиться музей в садибі трансільванського князя Габора Бетлені. В тому ж будинку той же директор краєзнавчого музею планує відкрити музей виноробства. Кожен бажаючий зможе принести йому гроно винограду з листям і вино, яке з нього виходить, і дізнається, який же це сорт винограду. Там зібрані цікаві ємності для вина. В скляну пузату пляшку вмонтоване скляне гроно винограду, яке можна наповнити іншим вином. А ще цей директор для облаштування музею взяв кредит на 30 тис. доларів і тепер, щоб віддати його, продає цеглу. Кожна цеглина в підлозі коштує 500 грн і за ці гроші на ній буде викарбуване ваше ім"я, перед яким кожен тепер буде схиляти голову (щоб прочитати, що ж там написано).



Програма була надзвичайно насичена. Після Берегова ми поїхали за Мукачево до мисливського палацу Шервудів. Величний палац, надзвичайно красивий, в основу якого покладений рік: 4 вежі символізують пори року, в ньому 12 виходів, 52 кімнати і 365 вікон. Там мені дуже сподобалось. І територія навколо, і сам палац. Від князів там залишилася всього одна кімната, в якій висить люстра ручної роботи, яка символізує захоплення господарів: риб"ячий хвіст фігури - рибальство, роги, на які спирається фігура - мисливство. Фігура богині Артеміди - мисливство і жінок. Люстра зроблена з різних сортів дерева і не фарбована.



Завершився цей довгий день поселенням в дуже пристойному тур.комплексі "Водограй" і вечерею в приватній садибі "Золота рибка". На жаль, уявлення про здорову вечерю у мене і господарів розійшлися: подали курячу відбивну в товстелезній паніровці і засмажену до хрусткого стану. Ми образилися і більше до них не пішли. А від факультативної дегустації австрійських вин ми відмовилися. Цікаво дізнатися, що там було, і що ми втратили.

День другий

Так втомилися, що прийшли в номер і одразу впали в ліжко. Розбудив мене звук дверей, які відчиняли-зачиняли в коридорі наші сусіди. Ми ледь не проспали сніданок, а день мав бути дуже насичений.

Першою нашою екскурсією став Чинадієвський замок Сент-Міклош. В Закарпатті дуже багато замків, явно більше, ніж тут у нас на Київщині. Цей замок теж вразив до глибини душі. Почитати про нього можна в вікіпедії. Нас зустрів і проводив екскурсію сам чинадієвський князь, як нам його представила наша екскурсовод, Йожеф Бартош. Він розказав нам, в якому жахливому стані він викупив (взяв в оренду) цей замок в 2001 році, показав уже зроблену роботу і відреставровані зали, показав таємні ходи і систему опалення в замку, показав, що ще в замку чекає роботи. Я була вражена тим, які люди ще є в Україні.




Далі ми поїхали в музей церковної архітектури Закарпатття. Я думала, він буде просто неба, але все виявилося зовсім інакше. На виставці представлені роботи двох авторів. Один із них художник, написав понад 50 картин закарпатських церков, а інший зробив понад 40 макетів церков. Дуже сподобалось.



Любов Іванівна розповіла нам про мукачівську художницю Віорику Вілашек, яка пише незрівнянні картини. У неї хворіє донька, але вона не здається і допомагає жити іншим. Ось стаття про цю жінку.

Дорогою проїжджали багато сіл, про які ми почули багато історій. Одне з сіл - Іза, де всі мешканці плетуть з лози. В городах в них замість квітів ростуть пеньки з лозою, які вони стрижуть восени, всі ганки заставлені власними виробами на будь-який смак, які можна купити. Ми купили спеціальні ложки для меду і заколку в подарунок.

Побували на Селиській сироварні. В селищі біля Хуста діє спільний швейцарсько-український проект, де роблять сир за екологічною технологією без використання консервантів і хімікатів. І сир сам дуже смачний. Нам показали весь процес виробництва, підвал, де сири дозрівають і провели дегустацію. Фото ми не робили. Можна зробити замовлення, і вони доставлять сир прямо в Київ. Мінімальне замовлення у них 5 кг, але його можна розбити на багатьох замовників.

Обідали в Хусті, і там мені знову не сподобалося. Обслуговування і якість їжі... Я розумію, що організатори хотіли, як дешевше, але дешевше це не синонім смачно і якісно. Наступного разу просто буду сама вибирати місце обіду. Сам Хуст особливого враження не залишив, принаймні, центральна площа ніяка.



Далі наша дорога лежала на винзавод в с. Королеве. Під горою продовбаний хід, заставлений бочками. За виглядом він нагадав мені завод підводних човнів у Балаклаві. Такі ж стіни і повороти. Але двері звичайні, а не гермоворота. Судячи з того, що бочки дзвінко гули і деякі були розсохлі, можна зробити висновок, що підвал не використовується або використовується мало. Всього там 450 бочок. На дегустації нам запропонували вина, переважно червоні - сухі і десертні, і коньяк. Нас навчили пити і відрізняти справжній коньяк. Я раніше наприклад не знала, як пити коньяк, а тут він прямо всіма барвами заграв.

Відрізнити на натуральність треба так. Налити трохи коньяку в коньячний келих і випити. Погріти келих 2-3 хвилини в долонях, щоб випарувався спирт. І вдихнути аромат, який залишився в келиху. Якщо коньяк справжній, то аромат буде чорносливу, вишні, шоколаду і які там ще бувають тони в коньяку, утворені впливом коньячного спирту на дубову діжку. Якщо несправжній, запахів не буде.



Вечеряли в Водограї і тут якістю вечері я залишилася цілком задоволена.

День третій

Спакували речі, поснідали і вирушили в дорогу.

Спочатку заїхали в Чинадіївську греко-католицьку церкву, де виставлений на огляд хрест, утворений в дереві. Я погуглила і знайшла, що поява хрестів всередині дерев для Закарпаття не рідкість. Але сам хрест ми сфоткали.



А далі приїхали в Мукачівський замок Паланок. Замок дуже гарний, в хорошому стані, видно, що за ним доглядають. Його ми облазили вздовж і впоперек, дізналися про нього абсолютно все, послухали спів начальника охорони з нагоди 8 березня. В замку було холодно, бо знаходиться він на висоті, де дмуть сильні вітри.



Такою була наша група


І наостанок кілька реклам і вивісок, які привернули мою увагу. Собака в наморднику марлевій пов'язці і зі шприцем в лапі взагалі вбила.


Тут можна проглянути всі фото з підписами



Такою була поїздка. Дуже насичена, позитивна і цікава.
Мінуси були тільки в якості кафешок, де ми обідали, але це можна вирішити самостійно.
Ще б хотілося, щоб видавали буклети з інформацією про місця, де ми буваємо і куди їдемо - історична довідка, інформація, видатні особистості, які з цим місцем пов"язані.
Вчила Карася вишивати, сиділи біля водички, там хоч трохи прохолодно. Потім прийшла Лєнкін і стала нас фоткати.



kallisto_kyiv: (погляд)
В суботу з [livejournal.com profile] ye_thorn і Лордом ходили на виставку безпородних безподобних собак Кубок Барбоса. Було все дуже душевно, красіво і добро, собаки мені дуже сподобались. З цієї нагоди покажу вам фотку жж-юзера [livejournal.com profile] yanovskiynikita. На фото показують Лорда, мою нову спідницю і гошині ноги.

kallisto_kyiv: (свиня)
Діанка, не впевнена, що ти його подивилась, тому ось воно тобі:

Сьогодні у моєї старушечки день варення. По телефону вже привітала, особисто привітаю вже зранку, а тим часом напишу тут.

Дорога моя конінушка! Ти вже відчуваєш подих пенсії в спину? А пісок вже почав сипатись? Десь був ще один жарт на цю тему, але я забула, який :). Я тебе дуже люблю і бажаю тобі, щоб в житті було багато соковитих полуниць і сонячних ромашок.

Цілую, твоя я :)

Поки що це не кішка, яку я дуже хочу, і навіть не собака, яку я не дуже хочу, але і не сильно проти.

У нас завівся метелик. Павичевее око називається. Красивий такий. Кілька днів у нас уже живе. Навіть вже не пам"ятаю, де я його взяла. Десь в квартирі знайшовся, і було холодно, і він видно десь примерз (для тих, хто не знає: у комах не кров, а спеціальна рідина, і вона при низькій температурі застигає, так що комаха не може рухатись і впадає в заціпеніння). І вдень, коли стає тепло, він відмерз і почав літати. Я його знайшла і давай з ним возитись. Нагодувала цукровим сиропом, посадила на палець і віднесла в кімнату, де стоять вазони, щоб він там тусувався.

І вже днів шість я з ним живу. Вдень він літає біля вікна, але коли я саджаю його на палець, відкриваю кватирку і пропоную йому летіти, він не летить. Чи мерзнути починає, чи що? Але так б"ється об вікно, що вже всі крила собі оббив по краям. Цукровий сироп більше пити не хоче. А п"є він так: у метеликів є такий хоботок, вони його витягають і п"ють ним квітковий нектар. Що він їсть зараз, я не знаю, але сьогодні я їла шоколадку і мій метелик ним зацікавився. А ще більше зацікавився, коли я розтерла в пальцях шматочок шоколаду. Облизував хоботком пальці хвилин мабуть 5. Не знаю, наївся він чи ні, хочеться вірити, що наївся.

Беру його на палець, ходжу з ним туди-сюди. У них виявляється крила волохаті. І спина волохата. І малюнок на спинці дуже красивий. А малюнок на нижній частині крила схожий на стару деревину, щоб їх було непомітно в сараях і на горищах, де вони зимують. Може хто знає, чим доступним вдома їх ще можна погодувати?

Ось який він гарний (на фото не мій метелик, а такий, як у мене)
kallisto_kyiv: (весняна аватарка)
Всі поїхали, мене покинули, а я не сумую сама. Дивлюсь цілий день фільми, вишиваю дуже симпатичну дівчинку. Уже майже половину осилила.

Як же смачно готує мій тато! От ішла зараз на кухню і думала, що поставлю чайник, а їсти нічого не буду, бо і так за ці два дні від"їлась на святкових харчах. Так ні ж. На плиті каструля. Зазирнула під кришку, а там - гречка! Але не просто гречка, а з реберцями. Мммм, яка смакота! От не люблю гречку, їм її дуже рідко, під настрій. Навіть якщо їсти буде нічого, навряд чи я буду їсти гречку. Але гречка з реберцями від мого тата - це просто ммммм! Ніжна, розсипчаста, ароматна. А олів’є він вчора зробив. От здавалося б, салат як салат. Стандартний рецепт, та ще і далекий від ідеалу корисності. Але ні, тато сказав, що коли готуєш, туди не треба нічого шкодувати, і тоді вийде круто. Боже який олів’є, я не можу відірватись. А яку курку він запік! Сашка от підтвердити може! До сьогоднішнього вечора курка не дожила. Десь в обід від неї залишилося трошки більше ніж самі кістки. До вечора не стало і кісток. Він зробив спеціальний соус, яким обмазав курку зверху, а всередину напхав гречки з маринованими опеньками і соусом. Шкуринка вийшла тоненька і запечена, а під нею соковите біле м’ясо і це все з соусом, яким була облита курка. От сама пишу і слинку ковтаю.

Але з цими обжорствами треба щось робити, тому я завтра з самого ранку їду викатувати все захаване за ці два дні.

Ну і наостанок напишу, як ми вчора в церкву ходили.
Була в гостях Сашка, ми ходили на пікнік з вишивкою, але швидко замерзли і прийшли додому. Якраз і дощ почався. Тут тато приходить і каже: "ідемо святити паски". А треба сказати, що він ніколи не відзначався особливою набожністю і дотриманням релігійних канонів. Але паску вони з мамою ходять святити кожен рік. Щось є в цьому, щоб в кошик покласти паску, яєць крашених, ковбаски, трохи того, трохи цього, і так статечно і поважно дійти до церкви, почекати, поки посвятять, а тоді вже вдома вечеряти всією родиною. Паски, правда, мама теж останні роки не пече. Багато пасок у нас ніхто їсти не буде, а замішувати тісто на дві паски немає сенсу. Та і ті, що продаються в магазині, в міру смачні, здобні, з родзинками. Хоча наступного року я мабуть буду пробувати пекти. Віталік мене на днях спитав, чого я не печу, а я і подумала: а і справді, чого?
У мами цього року видалась нагода поїхати в Колки провідати бабусю, а ми з татом і Сашкою пішли святити паски. На момент нашого виходу з дому дощ трохи був ущух, але варто нам було вийти з дому і дійти до повороту на набережну, як почалась злива! Та така, що здається небеса відкрились і почали зливати надлишок води на землю. Поки ми дійшли до церкви, а іти там від сили хвилин 15, ми були мокрі навіть під парасольками. Взуття промокло в усіх, штани понамокали аж до колін, рукав, який був ближчим до краю парасольки, промок наскрізь, попа була мокра від того, що по курточці вода стікала. Відносно сухими були тільки обличчя і волосся. Але батюшка, який святив паски, виправив це непорозуміння. От уявіть, що буде, коли набрати чашку води і вихлюпнути її комусь в обличчя. Батюшка окропив нас свяченою водою так само щедро. Так що коли ішли додому, парасольки можна було сховати, бо втрачати було більше нічого. Ну і як водиться, коли ми підійшли додому, дощ ущух, наче його і не було.
Ну а вдома вже сушились, вечеряли, пили чай, дивились кіно про мері попінс, співали пісні з нею разом, вишивали, говорили... Гарно зустріли свято.
kallisto_kyiv: (свиня)
покупку нової шапки для мене (гламурного велосипедного шолома білого з рожевими квіточками), андрюхіної нової кофточки (супер-пупер захист для екстремального катання, який виглядає як костюм робокопа), андрюхіного закінчення універу, Таніного з Андрюхою новосілля, минулого і майбутнього днів народження, і чого там ще забула, ми відсвяткували знатно: гора сирно-м"ясної нарізки, три нещасних пляшки вина, бананово-ківівний мус у виконанні Андрюхи, кава і "хочу чаю", апельсини, цукерки і хороша компанія у складі чотирьох чоловік. Погуділи знатно, боюсь, Таня мене до себе більше не пустить ) Бо виганяла з квартири пінками під зад.

Таня, сухий закон відміняється! Пити будемо ще за мій велосипед. Так що попустись )
Обіцяні картинки для ілюстрації твого ммм двадцять третього дня народження!




Святкування продовжимо ввечері :) Штору якщо сильно попросиш, для тебе знімемо і ти будеш в неї загортатись!

Profile

kallisto_kyiv

April 2017

S M T W T F S
      1
23 45678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 12:29 am
Powered by Dreamwidth Studios