kallisto_kyiv: (хаус задумався)
kallisto_kyiv ([personal profile] kallisto_kyiv) wrote2009-06-22 01:41 am
Entry tags:

запізніло про день побєди

Читаю зараз "Сумерки" Глуховського. Майже повністю це містична маячня, але відірватись важко. От дочитаю, тоді можна буде з полегшенням зітхнути і написати сюди пару рядків про книгу.

А поки що напишу про день побєди. Думки про нього переслідують ще відтоді, коли я 9 травня спостерігала концерти і народні масові гуляння в Джанкої. Глуховський гарно написав про цей день. Я дуже прониклась, сьогодні довго про це думала, і вирішила написати сюди свої думки і вставити цитату, яка мене так вразила. Він написав все дуже правильно, так, як воно є: і про посилений в останні роки інтерес до побєди, і про медузу горгону, і про три покоління, і про старого з орденською планкою, і про сад каміння.

Що стосується мене особисто, то мої міркування такі.

На день побєди френдстрічка ділиться на два табори. На тих, хто всюди, де тільки можна, ліпить георгіївську стрічку. Придурки по-моєму. Для мене в цьому є щось від лицемірства. Тому що тих, хто робить це усвідомлено, одиниці. А решта роблять це бездумно, бо "так модно" і "так роблять всі". Другий табір войовничо обсирає тих, хто приліпив на аватарку стрічку і всіх, хто про цей день пам’ятає. Є і ті, хто нічого не пише. Я належу до них.

Я цей день не святкую. Не святкую тому, що цей день для мене вже майже нічого не означає. Я знаю, що тоді був такий час, що треба було вибирати: битись чи відсиджуватись, причому важко сказати, що краще. І люди були змушені битись, помирати і вбивати. Але для мене в наш мирний час це скоріше слова, ніж дія чи переживання.

Війна не обійшла стороною мою родину. Мій дід воював, а бабуся втратила всю свою родину. Бабуся ще жива, і я щороку дзвоню їй в цей день, щоб привітати її і побажати мирного неба над головою, бо я знаю, для неї це важливо. Але тим не менше, я не святкую цей день. Справа ще і в тому, що я не маю пієтету перед країною, яка перемогла в цій війні. Теперішню Україну і тодішній СРСР розділяє багато чого. Що саме і скільки - можна говорити три дні. Але для мене це перемога чужої країни в війні, яка частково проходила на території України. Чому я маю святкувати цей день? Я ж не святкую перемогу в війні у В’єтнамі.

І третє, чому цей день викликає в мене внутрішній протест. Примус з боку змі і держави. Людей просто примушують святкувати цей день і всіляко долучитись до цього. Доколє? Скільки можна? 60 років уже пройшло, до якого часу ми будемо жувати цю перемогу? Тим більше, що самих учасників бойових дій залишилася маленька жменька, і з них мало хто має достатньо сил і здоров’я, щоб прийти на парад. А якщо немає учасників урочистості, який в ній сенс? Попонтуватись бойовою могутністю? Показати що "ми теж можемо зробити парад"? Для чого? Я не можу знайти цьому раціональне пояснення, як і не можу зрозуміти, для чого люди ходять на парад праздно глазєть на безплатні видовища.

А тепер сама цитата:

Дыханием я проплавил в инее, покрывавшем стекло, круглое смотровое отверстие. Видно через него было немного: кусок дома и недавно установленный в специально разбитом скверике ещё один памятник героям Великой Отечественной войны. В этом году, приурочив к очередной, в общем-то, не слишком круглой годовщине Победы, их установили по всей стране как-то особенно много, включая статую совершенно невероятных размеров и весьма сомнительных художественных достоинств. Весь город был заклеен афишами концертов песен военных лет, кинотеатры показывали ретроспективы чёрно-белых фильмов о партизанах и взятии Рейхстага, модные фотоцентры с помпой открывали выставки вроде «Лица героев» или «Те, кто...».

Для меня возвращение Победы из архивов на улицы оставалось загадкой. Двадцать лет назад, насколько я помнил, этому событию уделялось куда меньшее внимание. Людей, которые в ту войну не то что сами с оружием в руках ступали по полям смерти, сочащимся кровью, которой пролито столько, что всю её впитать земля не может, но хотя бы помнили вой сирен тревоги, рвущий пелену чуткого детского сна, в живых оставалось всё меньше и меньше. Но почему-то именно сейчас праздник Победы нежданно обрёл ту значимость, которая была у него, наверное, только в первые десять-пятнадцать лет после окончания войны.

Может быть, это было последнее «спасибо» последним живым ветеранам. А может, государство черпало вдохновение в их подретушированных историками подвигах и надеялось, что граждане последуют его примеру. И Победа стала вдруг занимать всё больше места в сознании народа. Мне это казалось противоестественным: накрашенные старухи плохо смотрятся на пропагандистских плакатах. Семидесятилетней Марлен Дитрих нельзя доверять соблазнение нации.

История – это медуза Горгона; под её пристальным взглядом всё обмирает и окаменевает. Живые лица, способные когда-то выразить боль, радость, страсть, страх – застывают с одинаковой героической гримасой. Настоящие цвета – розовый, зелёный, голубой, карий, рыжий, пшеничный – пропадают, уступают место двум мёртвым: слепяще-мраморному – для вождей, гранитно-серому – для исполнителей их воли.

Раскиданные по всей нашей стране окаменевшие бойцы Великой Отечественной - как наколотые на булавки засушенные бабочки. Одни призваны уберечь от тления красоту и изящество, другие – спасти от забвения героизм и самопожертвование. Но состояние души нельзя сохранить в формалине. Дети, приученные говорить «Слава героям», плохо понимают, о чём речь. Подлинная память о любой войне живёт всего три поколения: чтобы чувствовать, что она значила для тех, кто её пережил, нужно слушать об этой войне от них самих – сидя у них на коленях. Для праправнуков солдат, не заставших уже их в живых, останутся только скучные учебники, слащавые, однобокие фильмы и грозно смотрящие в вечность пустые глаза без зрачков, выдолбленные в граните статуй.

У меня, как и почти у всех, наверное, наворачиваются на глаза слёзы, когда заслуженный артист сочным баритоном выводит «Этот День Победы...». Я тоже рос на фильмах о танкистах и о подвиге разведчика Кузнецова. Нацарапать свастику – символ зла, и звёздочку – герб «хороших» - на флаге или башне танка, до сих пор умеет каждый мальчишка, малюющий что-то в своей тетрадке, и я лично перевёл на эту непреходящую тему не меньше десятка детских альбомов для рисования. Раз в год, увидев старика с орденской планкой, я испытываю желание сказать ему «спасибо», хотя в остальное время его занудство и ставший с годами невыносимым характер заставляют меня пожелать ему самого страшного. В конце концов, я пишу слово «Победа» с большой буквы.

Видимо, я чувствую по поводу той войны и людей, которые в ней победили, то же, что и большинство. Но я не понимаю, почему с каждым годом она становится всё важнее, а остальные, кажется, этому совсем не удивляются.

Памятники и мемориальные доски на каждом углу кажутся мне своеобразными урнами – но не для праха, а для отлетевших душ умерших стариков с орденскими планками. Ваяющие героев Великой войны скульпторы просто отрабатывают гонорары, политики, произносящие речи на церемонии открытия монумента, на самом деле думают о своих любовницах, а дети, кладущие цветы у подножья, волнуются, как бы не споткнуться, идя обратно, ведь это очень важный праздник, хотя и непонятно, почему. Узнать в граните и мраморе отголоски знакомого лица, в последний раз виденного перед боем шесть или семь десятилетий назад, и заплакать могут только ветераны. Скоро их не останется совсем, а город окончательно превратится в бессмысленный и бесполезный сад камней…

Троллейбус конвульсивно дёрнулся, затарахтел и поехал, а я так и сидел, примёрзнув взглядом к сужающемуся прозрачному кружку на белом окне.

[identity profile] ex-ua-ognis306.livejournal.com 2009-06-22 03:22 am (UTC)(link)
Немає нічого дивного в тому, що кожен день перемоги святкується в наш час гучно. Зараз в світі знову фактично відбувається гонка озброєнь (нагадаю - це одна з причин другої світової), і тому всі бояться що історія може повторитись, тільки в ще більших масштабах.

Тому, святкування цього дня є стримуючим фактором для людської свідомості - бо всі розуміють чим це все може закінчитись.

Порівняння з в'єтнамською війною не вдале, бо в'єтнамська війна не була світовою.

[identity profile] elizabet-x.livejournal.com 2009-06-22 07:02 am (UTC)(link)
Женя, я с тобой не согласна! Мы должны помнить об этих событиях! И георгиевскую ленточку я не ношу (или в одноклассниках креплю) потому что это МОДНО, нет, я действительно помню и чту этот день и ветеранов прошедших этот ужас.

[identity profile] kallisto-kyiv.livejournal.com 2009-06-22 08:15 am (UTC)(link)
Еліс, сперечатися не буду. Для кожного відчуття і бачення цього дня своє. Я бачу його так. А ти трохи старше, ніж я покоління і ти з самого дитинства отримувала трохи інше бачення цього свята, ніж діти мого віку.

[identity profile] kallisto-kyiv.livejournal.com 2009-06-22 08:20 am (UTC)(link)
Ну і що що в’єтнамська війна не була світовою? Я навела це як приклад війни чужих держав.

Чомусь цей день не відзначають ні в європі, ні в сша, у яких військові потужності значно сильніші, ніж у нас. У випадку війни Україна взагалі мало на що буде здатна. А сидіти і боятись, що історія може повторитись в більших масштабах - ну що ж, це хороший привід святкувати день перемоги.

[identity profile] elizabet-x.livejournal.com 2009-06-22 08:22 am (UTC)(link)
Да, именно поколения! И мне хотелось бы чтобы мой ребенок знал о ВОВ! Почему в Европе ребята вашего возраста знают, чтут и помнят об этой войне, а наши подростки уже ни сном ни духом :-( Это минус образовательной системе и нашему государству.

[identity profile] kallisto-kyiv.livejournal.com 2009-06-22 08:34 am (UTC)(link)
Ну Еліс, я вже не підліток :) В школі мені вклали в голову інформацію про війну, про причини, учасників і наслідки. Саме тому у мене сформувалася така думка. Це війна чужих держав на території України - така моя думка. При тому, що моя родина теж брала участь у цій війні, і я віддаю цьому належне і не заперечую цього, і знаю, що війна зачепила буквально кожну родину на території колишнього СРСР, я тим не менше кажу, що формат, в якому нам намагаються згодовувати інформацію про війну, вже трохи застарів. Я не кажу, що пам’ять про війну треба викреслити. Але мені не подобається показушність цих відзначень. Це робиться більшістю для годиться, тому, що так прийнято, а не тому, що так треба.

Довго можна дискутувати. Кожен сам вирішує, як виховувати свою дитину і що вкласти в голову про війну, і в якому ключі. Пам’ятати треба. Але не так, як це зараз робиться.

[identity profile] elizabet-x.livejournal.com 2009-06-22 08:55 am (UTC)(link)
меня больше возмущает Ющенко с голодомором!

[identity profile] kallisto-kyiv.livejournal.com 2009-06-22 08:58 am (UTC)(link)
Ну може ажіотаж, з яким він впроваджує цю тему, дещо завеликий, але відкидати те, що голодомор був, теж не можна. Він правда був, навіть чотири. І про це теж не можна забувати, як не можна забувати про війну

[identity profile] nikita-barsukov.livejournal.com 2009-06-22 09:18 am (UTC)(link)
А евреи с холокостом тебя тоже возмущают?

[identity profile] elizabet-x.livejournal.com 2009-06-22 09:22 am (UTC)(link)
нет, я далеко от евреев ;-))

[identity profile] nikita-barsukov.livejournal.com 2009-06-22 09:31 am (UTC)(link)
) Ччерт, срач развести не удалось)

Я просто к тому, что есть трагедия, которую нужно помнить. У евреев Холокост, у украинцев - Голодомор.

Да, пиар наверное имеет место быть. Да, шумиха, все дела. Но тем не менее - была трагедия, и ее надо помнить.

[identity profile] ex-ua-ognis306.livejournal.com 2009-06-22 09:38 am (UTC)(link)
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D0%9F%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D0%B4%D1%8B_%D0%B2_%D0%95%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5

[identity profile] elizabet-x.livejournal.com 2009-06-22 09:43 am (UTC)(link)
Согласна! И признаюсь, больше бесит именно пиар этой трагедии!

[identity profile] kallisto-kyiv.livejournal.com 2009-06-22 10:02 am (UTC)(link)
А ти хоч читав, на що ти лінк дав? Там зовсім не написано, що європа відзначає цей день. Там написано про кінець війни, а не про масові гуляння з нагоди цього дня. Крім того, по лінку на сайт бібісі, який іде нижче, написано, що На Западе в прошлом году было решено больше этот день не отмечать, а стаття за 2001 рік. Мені здається, ми зараз кожен про своє говоримо

[identity profile] kallisto-kyiv.livejournal.com 2009-06-22 10:09 am (UTC)(link)
Зараз хоч щось почали робити для того, щоб цю люди дізналися про цю трагедію. Нехай це і нав’язливо. Але якщо робити це тихо і непомітно, про голодомор будуть мовчати ще 200 років. Основна думка, яка була раніше - голодомору не було. І про війну знають всі, а голодомор заперечують. Хоча трагедія була не менша.

[identity profile] ksenka512.livejournal.com 2009-06-23 07:08 am (UTC)(link)
как это ни странно..... но я с тобой полностью согласна в этом вопросе. знать - да. причины, действия, последствия. но отмечать?

[identity profile] ksenka512.livejournal.com 2009-06-23 07:31 am (UTC)(link)
а еще мне не нравится сама идея отмечания плохого. победа-победой, но ведь отмечается не сама победа, а память погибших, факт того, что была война. я против этого. как и против отмечания всяких голодоморов. это карму портит - отмечать плохое. я в праздновании вижу какие-то дикие танцы на костях погибших. особенно, когда в честь этого концерты устраивают. отмечать с массовыми гуляниями и концертами надо хорошее. а плохое тихонько помянуть.

Re: Тема для журналиста

[identity profile] kallisto-kyiv.livejournal.com 2009-06-23 03:02 pm (UTC)(link)
Отлично. А я тут при чем?