Трохи моєї читальної статистики за минулий рік. Я прочитала\прослухала 62 книжки. З них було:
- 2 паперових
- 11 аудіокнижок
- 2 я частково читала і слухала, бо дуже гостросюжетні виявилися
- купила в електронному вигляді 10 книжок і 2 паперові
- лише чотири були українською мовою
- 37 були з читалки

Найбільше сподобались такі:
* Цикл "Живі" Варвари Єналь
* Цикл "Темна вежа" в аудіоформаті у виконанні Романа Волкова і Варгтромз Студіо. З нетерпінням чекаю продовження - зараз начитується Пісня Сюзанни
* Космоолухи Ольги Громико
* 11\22\63 Кінга
* Серія про Лісбет Саландер і Калле Блумквіста Стіга Ларссона
* Книга про кишечник Джулії Ендерс
* несподівано для мене - Троє в човні Джерома К. Джерома, ніколи до цього не читала, чудове відкриття
* Довгоногий дядечко Джин Уебстер
* Серія про лісового мага Робін Хобб. Обожнюю її, цього року буду читати продовження про Фітца і Блазня
* На службі зла Роберта Гелбрейта. Це вже третя про Корморона Страйка, з нетерпінням чекаю продовження

Зачепили:
* Холед Хосейні "Той, що біжить за вітром"
* Щиглик і Маленький друг Донни Тартт
* Там, де закінчуються чари Грема Джойса
* Народжений двічі Маргарет Мадзантіні
* Квіти кориці, аромат сливи Анни Коростельової
* продовження історії Флавії де Люс - Сендвіч з попелом і фазаном.

Найменше вразили / розчарували
* Прості смертні Девіда Мітчела
* Світила Елеонор Катнер (повелася на обкладинку)
* Історії про француженок Лори Флоранд - знову ж таки, повелася на обкладинки в магазині
* Збірка Мідна шкатулка Діни Рубіної, куди жадні видавці всунули кілька нових коротких оповідань і купу старих вже давно читаних-перечитаних історій. Нові оповідання ок, але спроба видати старого за нове обурило.
Три книжки недочитані і перейшли зі старого в новий рік, з них і почну.
kallisto_kyiv: (ви всі ідіоти)
Андрій вирішив оновити систему на планшеті і прогрес в усіх моїх іграх обнулився. Їх небагато, але граю в них я вже давно, і грати заново мені не хочеться. Гризе досада, що він не подумав про те, що мені може бути щось потрібне, і ось так просто взяв і знищив усе :( Але я вирішила, що використаю цю ситуацію і буду менше часу грати, а більше читати. Піду дочитаю книгу Шона Кові, яку я читаю перед тим, як дарувати моїм дітям. Я вирішила подарувати по такій книзі їм, щоб росли розумненькими і цілеспрямованими.

Читаю

Apr. 13th, 2015 10:27 pm
kallisto_kyiv: (погляд)
Я оце питала у вас книжку про любов, зненацька сама наткнулася. Розамунда Пілчер, Сімейна реліквія. Дуже сподобалась. В двох словах і не скажеш, про що вона. Про Англію, життя під час окупації, але не таке, як в книжковому злодії. Про справжню любов, про вдячних і невдячних дітей, про море і художників, сади і садівників, Ібіцу, книга напоєна світлом і добром.

Деніел Мартін Фаулза. Книга про англійців і все англійське. Якби це не була аудіокнижка, не осилила би, занадто мало дії. Але я постановила собі, що це буде мій виклик, і я її таки дослухала.

Діана Сеттерфілд Тринадцята казка. Готична і мрачна, але цікава. Як не дивно, теж англійського автора і теж про Англію. Про темну сімейну історію, привидів і неймовірний зв'язок між близнюками.

Сью Монк Кід Життя бджіл. Ніяка, дуже плоска і проста. Думаю, її можна віднести до тренду притіснення темношкірих в Америці, до цієї теми ж належить Прислуга. Подивлюся кіно ще, може кіно буде цікавіше за книгу.

Діна Рубіна Російська канарка. Довго до неї приглядалася, в першу книгу врубалася два тижні, зате решту прочитала за 5 днів. Як завжди, неймовірна мова і карколомний сюжет.

Фенні Флег Життя під райдугою. Життя в маленькому американському провінційному містечку, де всі всіх знають, життя дуже неспішне і затишне. Герої, відомі з попередніх книг. Читала з задоволенням.

Зараз буду починати Амстердам Іена Мак'юена. А ви що читаєте чи читали? Що порадите?
kallisto_kyiv: (хаус задумався)


Друзі, а хто з вас читав книжку "Книжковий злодій" Маркуса Зусака? По відгуках всі розказують, яка класна книжка і як вони додали її до списку своїх улюблених. Я дочитала до 52%, там все таке зловісне і безрадісне: переслідування євреїв, початок війни, гітлерюґенд, переховування єврея Макса, і далі, я так розумію, краще не буде. Будуть зради, смерті, убивства. На фоні сьогоднішніх наших подій це тільки посилює тривожність і невпевненість. Скажіть, там буде щось таке, чим варто захоплюватися і радіти, чи краще відкласти книжку до того часу, поки не закінчиться війна? І взагалі, як вам вона?
kallisto_kyiv: (весняна аватарка)
Цього тижня подивилася і почитала:

Малефісент. Казка з Джолі в головній ролі, яка показує рогату і крилату чаклунку, яка спочатку добра, а потім, коли її підступний бойфренд з роду людей відтяв їй крила, стала сердитою, наслала закляття на його дочку, а потім знову стала добра, коли дівчинка розтопила її серце. Гарна дитяча казка, в основу якої лягла історія про веретено і сплячу красуню. Вразили гострі скули Джолі, незрозуміло, чи це вона себе довела до такого стану голодом, чи це комп. графіка, але виглядало це моторошно. Запам'яталась маленька Аврора, яку грала дочка Джолі.

Вскочили в останній момент поїзда і подивилися в кіно Інтерстеллар. Гарне, якісне, вражаюче кіно, суперська фантастика. Автори намудрили з посланням сигналів Коннора самому собі з майбутнього, я так і не зрозуміла цього моменту. Перегляд запам'ятався сусідкою справа, яка надушилася дихлофосом дуже міцними і смердючими парфумами, від яких мені було млосно половину фільму, і я досі відчуваю на собі відголоски і мені знову смердить. Люди, якщо купуєте собі сильні парфуми, духайтеся їми перед сном, а не перед виходом в люди!

Я заново відкрила для себе Мамма міа, коли вирішила, що тепер буду дивитися його мовою оригіналу. Це мій улюблений фільм-антидепресант, у мене немає жодного іншого такого фільму. Я його вже разів 50 без перебільшення дивилася, знаю напам'ять, хто що і коли скаже, і все одно щоразу мурашки по шкірі, коли Донна стрибає на ліжку під пісню Денсін квін, плачу, коли Донна збирає Софі на весілля і співає, як вона вислизає крізь пальці і нєгодую, коли Донна співає Сему про те, що переможцю дістається все, а вона програла і не хоче знову до цього повертатися. Так от, оригінальний саундтрек в сто разів кращий за рос. озвучку, тепер її навіки втопку.

Дивилася цикл передач НатҐео "Що, якщо". Дуже круто. Що буде, якщо запалити 500 бенгальських вогників? Що якщо смажити яєшню в паперовому пакеті на вогнищі? Що буде, якщо на швидкості 100 км вам в голову вріжеться собачка-іграшка, яка киває головою? Що захистить від кулі краще: біблія чи кпк, телефон чи кпк, портмоне чи купюрниця? Клас, дуже цікаво, доступно і просто. Наскільки пригадую, руйнівники міфів були нудніші.

Дослухала 1Q84 (кльово), дочитала почату ще півроку тому "Сьогодні одружується мій чоловік" (довго читала, бо нагадувало наш передвоєнний стан), намагалася почати слухати Єфремова "Година бика" (ЕВМ, КПК, РВЛ, ДТУ, комуністи рулять, капіталісти злобні уроди, дуже нагадало сводки російських новин про Україну, покинула) і почала слухати Роулінг "Поклик зозулі" (гарно, цікаво, що буде далі).
kallisto_kyiv: (їжачок)
Пржно - це назва села, в якому ми живемо, хоча це не є село в нашому розумінні з коровами і городами. Воно досить тихе і зручне. Не таке глухе, як Светі Стефан, і не таке шумне, як Будва. Але раз на кілька днів, а періодичність я так і не вирахувала, на пляжі врубають музику. В тому самому жуткому кафе, де крабові палички вважають морепродуктами. Музика гримить надзвичайно, відбивається від гір і звучить ще голосніше. Спати з відкритим балконом неможливо. А з закритим - душно. Ця ніч була жахлива. Ацтойна музика гриміла до четвертої години і ми весь час прокидались. Встали з важкими головами, а Андрій ще і з синцями під очима.

Сьогодні ми нікуди не їхдили. Були на пляжі, потім я вишивала і слухала книгу Пітера Мейла Хороший рік. На вулиці дуже душно і якщо ми не на пляжі, то сиділи з кондиціонером в номері.

Трохи фоток: По дорозі в Бечичі. Наша вілла, називається Мітровіц. Ресторан Куста, куди ми постійно ходили їсти. Дійшли до пляжу. Вид з одної і іншої сторони. Тунель через гору, який веде до морозива і буреків. Дивимося вгору, там скеля. Біля виходу з тунелю бачимо живописну скелю з гротом. Бечичі - це колишнє рибацьке поселення; а тепер там вілли і ресторани.



Провели сонце:



Під вечір вибралися в Бечичі вечеряти. Ми там пригледіли дуже милий ресторанчик і сьогодні туди пішли. Я взяла салат з морепродуктами і смажених кальмарів, а Андрій вибрав стейк з тунця і палачінку (млинець по-сербськи). Звучить наче небагато, але порції тут величезні. Ми з'їли на двох салат, ледве подужали основні страви, але палачінку надкусали і не змогли доїсти. Салат, треба зазначити, теж був з крабовими паличками. Діло в поганому ресторані чи тут це вважають морепродуктом?



По дорозі назад фоткали нічне узбережжя



Ми хотіли ще поїхати на паравозику покататись, але трохи облом. Вражень ми вже набрались. Може ще поїдемо туди післязавтра. Є ще ідея поїхати в Будву і купити там олію і смаколики на сувеніри. І через пару днів полетимо додому вже.
kallisto_kyiv: (їжачок)
Любі друзі, а порадьте мені будь ласка художню книжку, яку ви читали недавно чи давно і яка справила на вас велике враження. А ще напишіть будь ласка, чому саме. Можна не одну книжку, а кілька, буду вдячна.

П.С. Я вас регулярно читаю, хоча пишу тепер нечасто.
Читаю



Коли 18 березня записалася в Гете-інститут, в той же день зайшла в бібліотеку і взяла книжку читати. Трохи подумала і вирішила, що дитяча книжка - буде саме те, що треба, бо а) я таке весь час читаю і б) там має бути проста-проста лексика. Дитячих книжок в бібліотеці вистачає, але довго я не думала, взяла ту, яка сподобалась обкладинкою. Це була книжка сучасної німецької письменниці Сабіне Людвіг, називалась Hilfe, ich hab meine Lehrerin geschrumpft - Допоможіть, я зменшив свою вчительку. Книга написана в 2006 році. Читала я її місяць. Ішла вона важкувато, все-таки я вже дуже давно нічого не читала. Спочатку з однієї сторінки тексту я виписувала 10-15 слів, з другої половини книжки - 1-2 слова. Книжка виявилася справжнім скарбом розмовної лексики. Різні там - тріпатися, хіхікати, ржати, кішка вигнула спину і т.д. В школах і на курсах нас вчать слів "взяти участь в самміті", але не вчать, як буде "розкрити парасольку", "намазати губи", "погладити кішку, яка треться об ноги і вигинає спину". Дуже багато інтернет-лексики тут було, яка була мені корисною, бо я ніяк не можу зібрати до купи колекцію всіх цих "набирати текст", "сидіти за монітром" і "комп завис".

Сюжет книжки дитячий, як мені здалося, надто дитячий. Герой книжки Фелікс Форндран, якого постійно щимить злобна вчителька математики, якогось дива взяв і зменшив її до 15-сантиметрової висоти. І всю книгу носився з нею і не знав, як же повернути їй нормальний вигляд. Друкував і клеїв оголошення і шукав чорну кішку з голубими очима, ходив з нею в ліс, дражнив собаку шкільного сторожа. Зрештою, нормальний зріст він їй повернув, але за дуже таємничих обставин, про які потім ніхто не хотів говорити.

Друга книжка, яку я сьогодні закінчила читати, була книжка тієї ж письменниці, називалась вона Die schrecklichsten Mütter der Welt - Найгірші мами в світі. Ця теж якась вже дуже сильно дитяча, хоча напружені моменти були. Діти, яких тероризують їхні матері, пишуть листи про них по оголошенням в журналі, і через деякий час мами зникають, а на їх місце приходять однакові тьоті Ані, які нічого не їдять і не сплять, але не мучать дітей, дозволяють їм робити все підряд. Через деякий час одна опікувана такою тьотею Анею дівчинка помічає, що тьотя Аня зовсім не людина, і починає своє розслідування. Її розслідування приводять її, і ще трьох дітей, які знайшли нестиковки, на острів, де їхніх матерів тримають в виправному закладі для найгірших мам світу. Закінчується все хепіендом, хоча сюжет іноді сильно закручується. Цю книгу я прочитала за 10 днів, багато знайомих слів було з попередньої книги, але все одно сторінок з 10 слів я виписала. Тепер думаю, що читати далі. Варіанти: добити Карла Мая, якого я в універі на дом. чит. мурижила рік і так і не прочитала; ще одна дитяча книга, яка знайшлася в мене в шафі або взяти щось в гете-бібліотеці. Поїду туди завтра або в понеділок і вирішу.

Вчуся

В Гете-інституті все круто, політ нормальний, встаю і не просипаю. Оскільки всі уроки роблю наперед, то дуже боюся переплутати дні і завтикати :) Пройшли перший урок, написали тест. З тестом трохи змухлювала - мала по чому готуватися, у мене є всі підручники в ел. вигляді, в тому числі, підручники для вчителя. Роблю уроки, згадую призабуте, копаю. Періодично щось забуваю і потім роблю на це вправи. У вівторок на уроці плутала як правильно відміняти дієслова з відокремлюваним префіксом, вдома робила вправи. А на цьому уроці почала плутати zu Hause i nach Hause, причому мені все одно, що означає, я в речення ставлю не те, що треба, а те, що в голову прийшло :) Думаю, які вправи на це поробити, щоб перестати плутати.

У мене нова мулька: хочу працювати гідом-перекладачем, водити екскурсії для іноземців по місту, а для цього думаю походити на курси гідів-перекладачів. Хотіла пригадати забуте і почати знову займатися письмовими перекладами, але як подумаю про цю нудну паперову роботу, зразу руки опускаються і запал пропадає. А екскурсії я би залюбки водила, я добре знаю місто і дуже люблю поговорити. Крім того, я думаю, це була би дуже класна нагода поспілкуватися з носіями мови вживу і можливість відточити свої мовні навички. Тому шукаю курси гідів-перекладачів, щоб влітку походити. Ну і шукаю компанії, які проводять екскурсії.

Про роботу поки що не буду, напишу трохи пізніше.
kallisto_kyiv: (погляд)
У нас дома залежі книжок. І ні щоб хороше щось, а так, в основному те, що нікому не треба і ніхто не читає: класика, дитячі книжки і різна белетристико-макулатура, закуплена батьками в часи, коли хороші книжки були дорогі і були в дефіциті. Раніше у нас була класична стінка з поличками за скляними дверцятами і ще дві навісні полички, де це все багатство розташовувалось. Після переїзду в нову квартиру стінка і полички стали неактуальні, і постало питання, що робити з книжками. Їх і так було багато, а з часом стає ще більше за рахунок подарунків і нових покупок. Тато мій - на всі руки майстер. Він переобладнав меблі з передпокою (прихожої якщо хто не розуміє ;)), і поставив їх в другому коридорі. Туди і склали залежі книжок. Але вони всі туди не помістилися, їх розпихали в нову вбудовану шафу, в картонні коробки з-під телевізора, частину винесли в підвал, частину зовсім макулатури мама відвезла бабусі в село.

Я читаю Фріца Моргена [livejournal.com profile] fritzmorgen , і повністю поділяю його погляди на зберігання книжок вдома, описані тут і тут. Я вважаю, що полиці мають прикрашати нові красиві видання авторів, які тобі подобаються і яких ти ТОЧНО будеш перечитувати. Інше все разок прочитав - і пускай далі: в бібліотеку, сусіду, родичам, друзям, куди завгодно, аби вдома не влаштовувати склад непотрібної макулатури. Так, безперечно, є книжки, які викидати чи віддавати - гріх. Наприклад, я ні за які коврижки не розстануся з книжкою моєї дорогої Наталки Шевченко "Містичний вальс". Раз на рік стабільно, а то і два рази, у мене виникає бажання перечитати, тому я навіть далеко її не ховаю, щоб потім не переривати книжкову шафу. Ну, я думаю, в кожного знайдуться корисні або дорогі сердцю книжки.

Ну і додам ще, що книжки в домашню бібліотеку я вибираю за таким принципом. Я все читаю в електронному вигляді. Читати паперові книжки не люблю, бо читаю в ліжку, за столом, в дорозі, в гостях, в ліфті, коли іду пішки до метро чи від метро, і в телефоні в мене залито 30-40 книжок, тож вибір у мене є завжди. І от якщо я книжку прочитала в ел. вигляді, і вся в дикому захваті, то тільки тоді я піду на ринок і куплю паперову книжку, обов’язково з красивою обкладинкою і в сучасному виданні, щоб вона достойно виглядала на книжковій полиці. Тільки тоді.

Коли ми позбулися стінки і почали переносити книги в шафу для книжок в другому коридорчику, я зробила спробу позбутися зайвого хламу, але прийшли батьки і грудьми захистили всіх цих чейзів, бахів і інших марініних. Ні одна дорогоцінна книжка тоді не постраждала. Після мого недавнього повернення з Москви, у нас почав витати дух ремонту змін і викидання хламу, тож мама видно дійшла до думки, що не всі книжки однаково корисні. І попросила мене, щоб я зробила електронний каталог книжок. Відповідно, всі книжки перебираються і я веду активну роботу, напираючи на те, що у нас є книжки ні разу не читані, нікому не потрібні і нецікаві. Тому ми перебрали дві полички і з них відібрали дві стопочки книжок на евакуацію. Тепер головне, щоб тато їх не засік, бо почнеться: ой цю книжку мені подарували в школі на 15 років, ой цю книжку я читав і вона мені сподобалась, ой не викидайте нічого, хай все буде. А між тим, на день народження я збираюся подарувати йому читалку і тим самим питання з паперовими книжками закрити раз і назавжди.

Коли думала, як організувати каталог, були кілька варіантів: зошит, ворд/ексель, спеціальна програмка. Зошит відпав зразу як застарілий варіант, ворд і ексель це нудно, і я, погугливши, скачала кілька варіантів програм: програмка All my books, якась дуже примітивна програма для православних християн, де ні сортування, ні опису, нічого і ще парочка, в яких я навіть розбиратися не стала. Вибір впав на All my books. Підкупила вона мене тим, що вона сама підключається до інтернетівських баз (наприклад, озон) і качає звідти всю інформацію про книгу. Сучасні книжки, випущені за останні 5 років, я знайшла там швидко і без проблем, за автором, назвою чи ibsn, а от старіші там були не всі. Але навіть якщо обкладинка буде не така, як у моєї книги, головне, що є анотація, назва і автор. Також можна вказати місце, де ця книжка стоїть (поличка 1, 2, 3, шафа і т.д.). Можна вказати жанр книги, але чомусь всі жанри там написані англійською, тому наприклад, моїй мамі буде важче розбиратись, бо вона англійської не знає. Там ще є багато полів: рік, видавництво, серія, перекладач, кількість сторінок, номер тома, формат, ціна. Ще за допомогою неї можна зробити каталог аудіокнижок чи електронних книжок, яких у мене назбиралося вже огого. Зручна штука, буду далі юзати.

От думаю про всі ці книжки в шафі, і так хочеться їх всіх одним махом позбутись, віддати комусь чи в яку-небудь бібліотеку, але мама не дасть. Вони настільки програють перед електронним форматом, і настільки застаріли морально, як аудіокасети чи бобіни. Я знаю, у мене знайдеться тут чимало опонентів, які будуть стверджувати, що паперові книжки це круто, смачно і потрібно. Я ж не сперечаюся. Я тільки кажу, що тепер інформація така доступна, що зберігати вдома такі об’ємні і незатребувані носії інформації немає ніякого сенсу.
Комп забирати не буду, тому максимально його чищу -- все потрібне зберігаю, непотрібне стираю.

Знайшла свій файлик з цитатами, які я з книжок витягую.

Наприклад, Фаулз пише про любов:

Как вам это объяснить? Морис на моем месте сказал бы, что секс отличается от других удовольствий интенсивностью, но не качеством. Что это лишь часть, причем не главная, тех человеческих отношений, что зовутся любовью. И что главная часть — это искренность, выстраданное доверие сердца к сердцу. Или, если угодно, души к душе. Что физическая измена — лишь следствие измены духовной. Ибо люди, которые подарили друг другу любовь, не имеют права лгать.
Волхв

*
Павич пише про таємниці:

— Я, впрочем, об этом особо не расспрашивал, — добавил официант, — ведь, узнав тайну, и сам становишься частью тайны.
Ящик для письменных принадлежностей

*
Рубіна соковито і яскраво описує зовнішній світ:

Небольшое охвостье процессии осталось на той стороне, пережидать, когда зажжется зеленый; гроб побежал дальше по своим делам, вздымая золото листвы ногами в стоптанных штиблетах, — в том году необыкновенно долго стояла теплая, желтомалиновая осень под ослепительной эмалью бирюзовых небес…

Все это было так далеко от покинутой ею жизни… И только музыка знаменитого блюза, когда-то в детстве лизнувшая ее сердце, как верный пес, догоняла ее по тротуару:
Ох, я был бы богат, как Рокфеллер, ведь у ног

На солнечной стороне улицы

*
Фоллет пише про успіх:

Однако, конечно же, приор понимал, что не прав. Уповать на Бога — это не значит сидеть сложа руки. Напротив, надо твердо верить, что успех придет только тогда, когда все, что в твоих силах, делаешь честно и настойчиво.
Столпы земли

*
Вірджинія Ендрюс пише про жінку, яку люблять:

— Крис, мне нужен мужчина, с которым я буду спать, который обнимет меня, если мне будет страшно, поцелует меня и даст мне почувствовать, что я не дрянная и стою любви.

Глядя на себя в зеркало, я пришла к выводу о том, что всякая нелюбимая женщина подобна незажженной свече. Какой бы красивой она ни была, если рядом с ней нет любящего мужчины, она никогда не засветится ярко.

Лепестки на ветру и Сад теней

*
Громико пише, для чого жінці потрібен чоловік:

А женщине нужен мужчина, как вьюнку — опора. Толку с его цветов в высокой траве, так в ней незаметно и зачахнет. Зато видала, как он на плетне красуется, — и сам пышен, и глаз радует!
Год крысы. Видунья

*
Ліндгрен пише про пиріг, замішаний на літі

И она стала рассказывать, как сказку:
- Это будет такой огромный-преогромный пирог. Тесто у него из солнечных восходов, спелой черники, веснушек, которыми усеяны твой руки, лунной дорожки на реке, ярких звезд на черном небе и соснового бора, когда он гудит от зноя… А начинка у этого пирога из солнечных бликов, что горят на стволах сосен, из дрожащих капелек грибного дождя на сосновых иглах. А еще там скачут белки и зайцы, бегают лисицы, и лоси, и дикие кони — весь наш табун. И конечно, купание в реке, и когда мы мчимся верхом… Ну, сам видишь, я пеку этот пирог из всего, что есть лето.
Отличный пирог из лета! — восхитился Бирк. — Пеки такие всегда
.
Рони дочь разбойника

Майєр пише про компроміс:

—-Знаю. Кроме того, ты вовсе не об этом попросила. Ты предложила мне два варианта, которые устраивают тебя, а я выбрал тот, который устраивает меня. Именно это и называется компромиссом.
Сумерки

*
А Фрая всього можна вічно і безкінечно розтягувати на цитати.

Распознаю «своих» по сиянию глаз, по невзначай сказанному слову, даже жесту — и плевать я хотел, как давно мы знакомы. Получаса иногда за глаза достаточно.

безделье — мать всех тревог

Хроники Ехо 1: Чуб земли

Чужая слабость, подлинная или мнимая, часто поднимает людям настроение, как будто она — свидетельство их собственной силы

Я собрался было сделать вид, что сержусь, но передумал. Ругать людей имеет смысл, только когда видишь, что это пойдет им на пользу. А сейчас явно был не тот момент, и я решил, что практичней будет оставаться в роли сытого, добродушного босса.

Не зря все-таки она столько лет кошкой была: кошки разбираются в людях куда лучше, чем другие люди. Даже бывшие кошки.

Хроники Ехо 2: Властелин Морморы

Самые лучшие экскурсии устраивают приезжие для старожилов, а вовсе не наоборот. Для нас все — чудо и праздник, а вы мимо этих чудес каждый день на рынок ходите.

а нам позарез требовался своего рода филиал собственной кухни, уютное местечко, куда можно прийти поужинать в конце трудного дня, кутаясь в домашние лоохи, сесть в самом дальнем и темном углу, тереть кулаками слипающиеся глаза, уткнуться носами в меню, и без того вызубренное наизусть, шептаться, сплетничать, целоваться украдкой и шутливо препираться из-за сущих пустяков, не рискуя при этом нарваться на собеседника, ради которого хочешь не хочешь, а будь любезен, потрудись придать лицу осмысленное выражение, а речи — связность.

Я не стал спорить, а лишь адресовал ей строгий взгляд, преисполненный вежливого недоумения. Дескать, я — клиент, я уже пришел в вашу лавку и не собираюсь бегать по всему городу за нужным мне товаром. Ваше дело предоставить мне необходимое, а мое — заплатить за вашу расторопность любую цену, которая покажется мне разумной.

Хроники Ехо 3: неуловимый Хабба Хэн

Родители почти всегда инстинктивно, но безошибочно выбирают для своих детей наихудшую участь из всех возможных. И чем больше любви испытывает человек к
своему ребенку, тем сильнее в нем потаенный инстинкт убийцы. Интересный парадокс, да?

— Совершить невозможное, — сказал я, — не такая уж великая проблема, если знаешь, с чего начать. Но я пока не знаю.
Ну, не беда. Посиди, подумай, допей камру. Хочешь, набью тебе трубку?
Пожалуй.
Отлично. С меня трубка, с тебя — план действий.

Но я лишь вполне равнодушно отметил сей факт, а потом задумался над вопросом: исполнение заветного желания после того, как оно утратило остроту и актуальность, — что это, мой частный случай или некое общее правило, которое следует запомнить и взять на вооружение?

Тот, кто ничего не хочет, всегда сильней того, кто хочет всего, да побольше. Тебе это пока тоже не понятно, так что просто прими на веру и запомни на будущее — пригодится.

А когда завариваешь бирюзовый чай, неплохо бы посмеяться прямо в чайник, я имею в виду, снять крышку и поднести чайник ко рту, чтобы ни единый смешок не пролетел мимо, а то придется потом с пола поднимать, мыть, сушить и откладывать на черный день…

Хроники Ехо 4: Ворона на мосту

Вообще я понимаю, почему мои младшие коллеги относятся к Джуффину примерно как арварохцы к своему Мертвому Богу. Он как никто умеет поддержать человека в трудную минуту — и словом, и делом. Думаю, он специально этому учился, такие таланты врожденными не бывают. Всегда выбирает единственно верный тон, говорит именно то, что вы хотите услышать, помощь не навязывает, но ясно дает понять, что в случае чего подстрахует. В итоге человек приобретает не столько возможность переложить свои проблемы на плечи Джуффина, сколько уверенность в благополучном исходе и желание действовать. Оптимальный результат.
К счастью, в моей жизни трудные минуты случаются не так уж часто, а то и я, чего доброго, со временем тоже приобрел бы привычку взирать на Господина Почтеннейшего Начальника влюбленными глазами. А это уже ни в какие ворота.

Опыт — единственная драгоценность, ради которой живет человек, даже если сам об этом не знает.

Хроники Ехо 5: горе господина Гро
"Ключ від королівства" Дяченків -- найкраща книжка цього року. Прочитала за два дні всі три романи. Захоплена неймовірно
kallisto_kyiv: (басака)
У мене літературний запой.

Я скачала пачку книжок, заюзавши сервіс імхонет, жж-спільноту "що читати" і відгуки френдів по жж. І тепер все це читаю. Не можу відірватись. Варто проковтнути одну книгу, як я зразу надкусую іншу і дуже швидко її читаю.

За останні два місяці прочитала:

Марія Матіос «Солодка Даруся»
Валентин Катаев «Белеет парус одинокий», «Хуторок в степи»
Марина и Сергей Дяченко «Медный король»
Наталка очкур «Містичний вальс»
Джон Фаулз «Волхв»
Збірка зарубіжної фантастики
Юрий Коваль «Суер Выер»
Фредерик Бегбедер «99 франков»
Андрей Белянин «Казак в аду»; «Опергруппа в деревне»
Марина и Сергей Дяченко «Цифровой»
Вирджиния Эндрюс — серія про Доллагенджерів з 4 романів; «Долгая ночь»
Макс Фрай Хроники Ехо 1–5
Нил Гейман «Звездная пыль»
Дмитрий Глуховский «Сумерки»
Ник Горькавый «Астровитянка»


І ніяк не можу зупинитись. В імхонеті в рубриці "мені цікаво" вже лежать під 30 книжок, які я буду читати наступною порцією. Мама, це якось лікується?
kallisto_kyiv: (хаус задумався)
Читаю зараз "Сумерки" Глуховського. Майже повністю це містична маячня, але відірватись важко. От дочитаю, тоді можна буде з полегшенням зітхнути і написати сюди пару рядків про книгу.

А поки що напишу про день побєди. Думки про нього переслідують ще відтоді, коли я 9 травня спостерігала концерти і народні масові гуляння в Джанкої. Глуховський гарно написав про цей день. Я дуже прониклась, сьогодні довго про це думала, і вирішила написати сюди свої думки і вставити цитату, яка мене так вразила. Він написав все дуже правильно, так, як воно є: і про посилений в останні роки інтерес до побєди, і про медузу горгону, і про три покоління, і про старого з орденською планкою, і про сад каміння.

Що стосується мене особисто, то мої міркування такі.

На день побєди френдстрічка ділиться на два табори. На тих, хто всюди, де тільки можна, ліпить георгіївську стрічку. Придурки по-моєму. Для мене в цьому є щось від лицемірства. Тому що тих, хто робить це усвідомлено, одиниці. А решта роблять це бездумно, бо "так модно" і "так роблять всі". Другий табір войовничо обсирає тих, хто приліпив на аватарку стрічку і всіх, хто про цей день пам’ятає. Є і ті, хто нічого не пише. Я належу до них.

Я цей день не святкую. Не святкую тому, що цей день для мене вже майже нічого не означає. Я знаю, що тоді був такий час, що треба було вибирати: битись чи відсиджуватись, причому важко сказати, що краще. І люди були змушені битись, помирати і вбивати. Але для мене в наш мирний час це скоріше слова, ніж дія чи переживання.

Війна не обійшла стороною мою родину. Мій дід воював, а бабуся втратила всю свою родину. Бабуся ще жива, і я щороку дзвоню їй в цей день, щоб привітати її і побажати мирного неба над головою, бо я знаю, для неї це важливо. Але тим не менше, я не святкую цей день. Справа ще і в тому, що я не маю пієтету перед країною, яка перемогла в цій війні. Теперішню Україну і тодішній СРСР розділяє багато чого. Що саме і скільки - можна говорити три дні. Але для мене це перемога чужої країни в війні, яка частково проходила на території України. Чому я маю святкувати цей день? Я ж не святкую перемогу в війні у В’єтнамі.

І третє, чому цей день викликає в мене внутрішній протест. Примус з боку змі і держави. Людей просто примушують святкувати цей день і всіляко долучитись до цього. Доколє? Скільки можна? 60 років уже пройшло, до якого часу ми будемо жувати цю перемогу? Тим більше, що самих учасників бойових дій залишилася маленька жменька, і з них мало хто має достатньо сил і здоров’я, щоб прийти на парад. А якщо немає учасників урочистості, який в ній сенс? Попонтуватись бойовою могутністю? Показати що "ми теж можемо зробити парад"? Для чого? Я не можу знайти цьому раціональне пояснення, як і не можу зрозуміти, для чого люди ходять на парад праздно глазєть на безплатні видовища.

А тепер сама цитата:

Дыханием я проплавил в инее, покрывавшем стекло, круглое смотровое отверстие. Видно через него было немного: кусок дома и недавно установленный в специально разбитом скверике ещё один памятник героям Великой Отечественной войны. В этом году, приурочив к очередной, в общем-то, не слишком круглой годовщине Победы, их установили по всей стране как-то особенно много, включая статую совершенно невероятных размеров и весьма сомнительных художественных достоинств. Весь город был заклеен афишами концертов песен военных лет, кинотеатры показывали ретроспективы чёрно-белых фильмов о партизанах и взятии Рейхстага, модные фотоцентры с помпой открывали выставки вроде «Лица героев» или «Те, кто...».

Для меня возвращение Победы из архивов на улицы оставалось загадкой. Двадцать лет назад, насколько я помнил, этому событию уделялось куда меньшее внимание. Людей, которые в ту войну не то что сами с оружием в руках ступали по полям смерти, сочащимся кровью, которой пролито столько, что всю её впитать земля не может, но хотя бы помнили вой сирен тревоги, рвущий пелену чуткого детского сна, в живых оставалось всё меньше и меньше. Но почему-то именно сейчас праздник Победы нежданно обрёл ту значимость, которая была у него, наверное, только в первые десять-пятнадцать лет после окончания войны.

Может быть, это было последнее «спасибо» последним живым ветеранам. А может, государство черпало вдохновение в их подретушированных историками подвигах и надеялось, что граждане последуют его примеру. И Победа стала вдруг занимать всё больше места в сознании народа. Мне это казалось противоестественным: накрашенные старухи плохо смотрятся на пропагандистских плакатах. Семидесятилетней Марлен Дитрих нельзя доверять соблазнение нации.

История – это медуза Горгона; под её пристальным взглядом всё обмирает и окаменевает. Живые лица, способные когда-то выразить боль, радость, страсть, страх – застывают с одинаковой героической гримасой. Настоящие цвета – розовый, зелёный, голубой, карий, рыжий, пшеничный – пропадают, уступают место двум мёртвым: слепяще-мраморному – для вождей, гранитно-серому – для исполнителей их воли.

Раскиданные по всей нашей стране окаменевшие бойцы Великой Отечественной - как наколотые на булавки засушенные бабочки. Одни призваны уберечь от тления красоту и изящество, другие – спасти от забвения героизм и самопожертвование. Но состояние души нельзя сохранить в формалине. Дети, приученные говорить «Слава героям», плохо понимают, о чём речь. Подлинная память о любой войне живёт всего три поколения: чтобы чувствовать, что она значила для тех, кто её пережил, нужно слушать об этой войне от них самих – сидя у них на коленях. Для праправнуков солдат, не заставших уже их в живых, останутся только скучные учебники, слащавые, однобокие фильмы и грозно смотрящие в вечность пустые глаза без зрачков, выдолбленные в граните статуй.

У меня, как и почти у всех, наверное, наворачиваются на глаза слёзы, когда заслуженный артист сочным баритоном выводит «Этот День Победы...». Я тоже рос на фильмах о танкистах и о подвиге разведчика Кузнецова. Нацарапать свастику – символ зла, и звёздочку – герб «хороших» - на флаге или башне танка, до сих пор умеет каждый мальчишка, малюющий что-то в своей тетрадке, и я лично перевёл на эту непреходящую тему не меньше десятка детских альбомов для рисования. Раз в год, увидев старика с орденской планкой, я испытываю желание сказать ему «спасибо», хотя в остальное время его занудство и ставший с годами невыносимым характер заставляют меня пожелать ему самого страшного. В конце концов, я пишу слово «Победа» с большой буквы.

Видимо, я чувствую по поводу той войны и людей, которые в ней победили, то же, что и большинство. Но я не понимаю, почему с каждым годом она становится всё важнее, а остальные, кажется, этому совсем не удивляются.

Памятники и мемориальные доски на каждом углу кажутся мне своеобразными урнами – но не для праха, а для отлетевших душ умерших стариков с орденскими планками. Ваяющие героев Великой войны скульпторы просто отрабатывают гонорары, политики, произносящие речи на церемонии открытия монумента, на самом деле думают о своих любовницах, а дети, кладущие цветы у подножья, волнуются, как бы не споткнуться, идя обратно, ведь это очень важный праздник, хотя и непонятно, почему. Узнать в граните и мраморе отголоски знакомого лица, в последний раз виденного перед боем шесть или семь десятилетий назад, и заплакать могут только ветераны. Скоро их не останется совсем, а город окончательно превратится в бессмысленный и бесполезный сад камней…

Троллейбус конвульсивно дёрнулся, затарахтел и поехал, а я так и сидел, примёрзнув взглядом к сужающемуся прозрачному кружку на белом окне.
















kallisto_kyiv: (погляд)
Кен Фоллетт
Столпы земли




Не люблю історичні романи і зазвичай не читаю їх, бо в них мені намагаються нав’язати бачення історичної ситуації автором, і всякі авторські ж домисли на цю тему. Історія об’єктивна. Автори і історики суб’єктивні. Не читаю історичні романи ще і тому, що мені глибоко фіолетово, хто там кому яку козню зробив і хто кого вбив. Мене більше цікавить фантастика або твори, де описуються людські стосунки. Але твір, про який я хочу написати сьогодні, я прочитала з задоволенням і величезним інтересом.

В першу чергу роман захопив мене тим, що там описаний маленький світ. 40 чоловік в монастирі — це вже багато. Поселення в 1000 чоловік — це вже ахрєнєнний культурний і торговий центр і мегаполіс. Долі людей, що живуть на одній місцевості (навіть не в одному місті!) переплетені настільки, що вони стикаються все життя і пов’язані все життя.

Сюжет. 12 століття, Англія, міжусобні війни і боротьба за престол між принцесою Мод, королем Стефаном, графом Робертом Глостером. Всі вони в різні етапи по черзі отримують верх, а на того, хто зверху, тобто на престолі, чинять тиск різні землевласники, рицарі і звичайно духовенство. Я думала, це в наш час з’явилися панібратство, лицемірство і підкуп. Виявляється, вони були ще і тоді, і причому проявлялися так само гостро, як і зараз.

Центром сюжету є будівництво собору в Кінгсбріджі, яке триває десятки років. Нагадаю, світ маленький і масштаби всього, що там діється, в десятки разів мнші за нинішні. Це в наш час реально побудувати церкву за рік, використовуючи сучасні методи. А тоді камені вирізали в каменоломні вручну, ці глиби доставляли до місця будівництва, ліс валили вручну і дошки виготовляли вручну, кількість людей, задіяних безпосередньо на будівництві, була невелика — до 100 чоловік, швидко гнати стіни не могли, бо розчин, яким скріпляли стіни, довго скріплявся, і під великою вагою стін, міг обвалитись.

Том Будівельник з вагітною дружиною і двома дітьми іде від міста до міста, але ніде не може знайти роботу, ніде його не можуть залишити. Його мрія — збудувати собор, на крайняк хоча би церкву. Вони бідні настільки, що їдять одну ріпу і по морозу йдуть далі в пошуках роботи. Десь в лісі у дружини починаються пологи, під час яких вона помирає. Том, який вирішує, що гуманніше буде залишити дитину померти в лісі, ніж взяти її з собою і не мати змоги дати їй нормальний догляд і харчування. Невдовзі після того він зустрічає жінку з хлопчиком років 10, які живуть в лісі. Любов настає швидко, і далі вони вже йдуть разом.

Дитина, залишена в лісі, не помирає. Їй надали притулок монахи монастиря, що розташовувався в лісі неподалік. Так в роман входить пріор Філіп, який спочатку був настоятелем монастиря в лісі, а потім, завдяки своїм рішучості і розуму, став пріором в Кінгсбріджі. Цікаво було читати про життя монахів у той час. Було престижно віддавати дітей в монастир, причому батьки повинні були дати щось монастирю за те, що вони будуть утримувати їхню дитину. Людина, яка готувалася стати послушником, повинна була дати три обітниці: слухняності, целібату і смирення і дійсно цього дотримувались. Вони молилися, ходили на ці меси і вдень, і вночі. Але разом з тим монастирі володіли пасовиськами, селами, мали певні статки і доходи. А начальство — священики, єпископи, секретарі різні — могли володіти ще більшим майном, що для мене стало несподіванкою.

Я зупинилася на тому, що Філіп стає пріором в Кінсгбріджському монастирі. Туди ж, слідуючи за свою дитиною, приходить Том Будівельник з родиною. Але роботи для нього немає, бо попередній пріор привів монастир до занепаду, і щоб повернути колишню велич, потрібні роки. Але син жінки, яка прибилась до Тома, наляканий тим, що їм знову доведеться голодати і не мати прихисту, підпалює існуючу церкву, і вона руйнується дощенту.

І пріор Філіп не бачить інших перспектив, ніж будувати новий собор. Роботу над собором, звичайно ж, очолює Том. Йому дозволяють брати каміння з графської каменломні, добувати ліс. Починається будівництво, яке тривало 30 років. За цей час багато чого відбувається і міняється. На сцену виходять нові герої, сюжетні лінії карколомно переплітаються, перед нами постає грандіозна панорама найтемніших років у історії Англії. Ми бачимо фатальні пристрасті, високу любов, ненависть і боротьбу самолюбств. Добро і зло міняються місцями і їх часом важко відрізнити одне від одного.

Книга читається дуже легко і захопливо. Це щось на зразок серіалу про Середні віки. Автор стежить за героями впродовж 40 років. Інтрига роману захоплює і не відпускає до останньої сторінки.

Вердикт: 10 з 10
kallisto_kyiv: (їжачок)
про роботу: все наладилось, з Юлею наладилось, я спокійна і весела. Тепер приходжу на десяту годину. І от тільки зараз згадала. У мене на кожній роботі так буває, що я в якийсь момент часу починаю приходити на годину-півгодини раніше за всіх інших. Я люблю такий час. Є можливість спокійно роздягнутися, перевзутися, попити чай і перевірити пошту. І так, не поспішаючи і не летячи кудись, включатися в робочий процес. Це як час для себе. Дуже гарно. І є можливість піти на годину раніше за всіх інших. І виходити в супроводі заздрісних поглядів колег.

про погоду: нарешті, хоч колись, хоч цього року на новий рік у нас настала справжня зима. Не дуже холодно: всього лише -5, на вулиці лежить самий справжній холодний білий сніг, і він же падає з неба! Про що ще можна мріяти перед новим роком? :)

про театр: нарешті збудеться моя найбільша в житті мрія. 2 січня я іду на балет "Лускунчик"! Я вже років 5 мрію потрапити на цей балет і постійно мені щось перешкоджає. То квитки подорожчали, то от прямо зараз немає в гаманці достатньої суми на квитки, то каса не по дорозі. І от - парам-пам-пам! - я сьогодні сказала: оце вже ні, скільки можна так жити? І пішла в касу театру і купила квитки! Так що другого числа детальний звіт з мене.

про книжки: я підрахувала, а скільки ж я книжок цього року прочитала, недаремно ж я пишу свої враження в жж і відмічаю книжки в імхонеті. Їх вийшло більше 80 (я просто не все ще дочитала і щось точно не порахувала). Так що я молодець! В середньому на книжку у мене ішло чотири з половиною дні. Ай да я!

про друзів: як же добре, що вони в мене такі класні! Завтра у нас буде самий справжній карнавал. Ми будемо кататись на роликах (а може грати в боулінг), у нас буде вікторина і всякі прикольні розваги. Фотки треба не забути поробити і тут показати. Я ще не знаю, ким я буду, бо костюм буду вибирати завтра безпосередньо перед вечіркою. Але я впевнена: це буде круто. А ще сьогодні знову водили козу з Ленарою, Сашкою і Катею. З Криму, де їли лагман і чебуреки, пішли в сіті-кафе в фудкорті на Бесарабці. По дорозі безобразно хіхікали, кидалися сніжками (ну зовсім трішечки), роздивлялися навколишні будинки і раділи життю.

А в неділю ми будемо ставити ялинку. Мама протестувала, але ми з папою сказали: какой зе это новый год, да без ёлоцки?

Все прекрасно, коли хочеш сприймати життя прекрасним, чого і вам бажаю!
Всім чмокі і з наступаючими вас!
Вчора була на Петрівці. Нарешті туди вибралась.
Улов:
  • книжка Парьфонова "Намєдні. Наша ера. 1961-1970 р.р."

  • Книжку хочу подарувати татові на новий рік. Він любить подібні речі. Та і книжка дуже хороша. Дуже добротна, якісно зроблена. Тримаєш її в руках і розумієш, що маєш річ. На Петрівці коштує 150 грн, але по ринку треба пошукати. В інет-магазинах - від 250 до 300 грн.
  • самовчитель по хтмлу і цсс

  • Кривава осінь в місті Лева - роман жахів від моїх любих Наталки і Сашка Шевченків. Зустрінусь, якщо це взагалі колись станеться, і підпишу ))
А ще мені прийшов мій сюрприз з Крестоманії. Там було ось що: два рушнички, прикрашених вишивкою, сніговик-прихватка, коровка з магнітними лапками, новорічні шкарпетки і іграшки-цукерки на ялинку. Дуже я задоволена.

читаю

Nov. 28th, 2008 06:25 pm
kallisto_kyiv: (літня аватарка)
Автори і назви книжок російською, бо читала я їх російською мовою. Тому пишу, як мені звичніше.

Сергей Лукьяненко
Конкуренты

Якось я пропустила момент виходу нової книжки С.Л., хоча він анонсував її в своєму жж. Дійшло до мене через пару місяців після виходу книжки. Я не читала, а слухала аудіокнижку. Що сказати? Мені сподобалось. Жанр — космічна опера. Дія відбувається на землі (Валентин) і в космосі на космічній станції Плюшці (Катран). По сюжету головний герой Валентин зриває дивне оголошення агентства з працевлаштування «Зоряна година» про прийом на роботу пілотами в космосі. Він наносить візит, не знаходить там нічого цікавого, але приймає пропозицію. Нічого не відбувається і він залишає офіс компанії, але в цей час копія його свідомості, Катран, переноситься в космос на Плюшку. І там, усвідомивши неможливість повернутися раніше, ніж через три роки, живе, бореться, любить, літає, живе. А в цей час Валентин здогадується, що і до чого, знаходить в реальному житті жінку, яка поряд з ним там, на Плюшці, і намагається розгадати, в чому ж загадка цієї гри.
Як би там не було, але це дуже хороша реклама одній з сотень онлайнових браузерних ігор. І якби у мене не було упередженого ставлення до ігор в цілому, я може б і купилася на це :)
Вердикт: 10  з 10. Всім прихильникам С.Л., а якшо ви не фанат, то вам може і не сподобатись.

Неделя неудач
Рання повість. Написана в 1995 році і є продовженням роману Стругацьких «Понеділок починається в суботу». Оскільки я його не читала, то і в повісті нічого не зрозуміла. Але «Понеділок» уже давно залитий у мене в телефон, і зовсім скоро я його прочитаю і все зрозумію.

Убить чужого
Спасти чужого

Дві збірки оповідань тринадцяти сучасних російських фантастів, написані до щорічної конференції фантастики Єврокон-2008. У першій їм пропонувалося написати оповідання на тему вбивства чужого, а в другій — дати відповідь на одне з оповідань першої збірки і врятувати чужого.
Непогані вийшли книжки. Особливо мені згадуються оповідання Лук’яненка про світ, який населяють ельфи-комахи і де люди в меншості.
Вердикт: 8  з 10. Можна читати.

Габриэль Гарсиа Маркес
Полковнику никто не пишет

Пісня групи Бі-2 все не давала мені спокою, довелося читати.

Сюжет: Знову ми зустрічаємося з Ауреліано Буендіа, одним із неспокійної сімейки Буендіа з роману «Сто років самотності». Він старий бідний і все чекає, що йому призначать державну пенсію. Він втратив сина. Він доглядає його бойового півня. Його дружина хворіє, намагається підтримувати чоловіка, але вмовляє продати півня і дожити до смерті безбідно. Фінал сподобався. Але книга загалом малодинамічна і більше описує те, що відчувають герої і як живуть, ніж те, як вони діють. Не дуже сподобалось
Вердикт: 5  з 10. Дуже на любителя.

Вспоминая моих грустных шлюх
Книга вийшла з-під пера майстра зовсім недавно, в 2004 році, і викликала жваве обговорення, бо Маркес а) сказав, що це буде його останній твір і б) самому Маркесу вже багато років, а він такі теми піднімає. Коротко сюжет: дідугану 90 років, а він захотів 14-річну дівчинку. Дід ніколи не був одружений і все життя користувався послугами повій. Трохи книга нагадує «Кохання під час холери», з тим, як Флорентіно все життя був з повіями, але це ні разу не вийшло назовні, але тут немає ні продовження, ні розгортання сюжету. Так от, герой все життя пропрацював журналістом, ні разу не був одружений, зате назбирав цілий жмуток повій, і на старості років захотів кохання і молоденьку дівчинку. І потім він типу в неї закохується і хоче з нею залишитися. Любові як такої я там не побачила, одне збоченство.
Вердикт: 4  з 10..

Бернард Вербер
Муравьи
День муравья
Революция муравьев

Сучасний французький автор і пише в стилі, в якому поєднуються елементи наукової фантастики, пригодницького роману і філософського есе. Цікаво, нестандартно, незвичайно, заплутано. Круті віражі сюжету, який в кожен наступний поворот заводить в такі хащі, що все, що уявляв раніше, постає зовсім в іншому світлі. Є три сюжетні лінії: лінія людей, мурах із федерації міст Біл-о-кан і книга «Енциклопедія абсолютного і відносного знання», в якій поєднуються наука і фантазія, факти і вигадки. І ці три сюжетні лінії постійно чергуються, частково переплітаються і в кінці з’єднуються в одну. Дуже цікаво виписаний світ комах: мурахи, сонечка, попелиця (тля), бджоли, оси, терміти, навозні жуки, хрущі, дощові черв’яки. Як живуть, як будуть житла, чим живляться, як розмножуються, як спілкуються, як добувають їжу, як б’ються між собою, як знаходять спільну мову, як паразитують один на одному або допомагають. Дуже цікаво було про мурах: як спілкуються феромонами; що означають сегменти вусиків, як називаються частини тіла мурахи (мандібули — щелепи, торакс — грудний відділ, кров прозора, тіло вкрите хітиновим панцирем, мураха може жити без лапок, але якщо відріжуть вусики, то його не впізнають мурахи з його племені і вб’ють як шпигуна), як відбувається поділ на касти, як спарюються в повітрі самці і самки і самка потім засновує нове місто, як безстатева мураха-робітник може, з’ївши спеціальну гормональну кашку, може стати самкою або самцем. Я не біолог і не знаю, скільки авторської вигадки є в книзі, але безперечно, детальність опису мурах і способу їхнього життя просто зачаровує. Ніби під велетенським мікроскопом можна побачити, те, про що можна тільки здогадуватися.

Ну, і розмах фантазії автора майже безмежний: люди створюють спеціальну машину для спілкування з мурахами, усвідомлюють, що цивілізація мурах значно давніша, сильніша і розумніша, ніж цивілізація людей і що цим двом цивілізацям є чого навчитися одне в одного. Люди роблять так, що мурахи відкривають релігію, гумор, мистецтво, любов — речі, притаманні тільки людям. Мураха бере участь у судовому процесі і розказує про уклад мурашиного міста. А крім мурах, в книзі є над чим подумати: логічні задачки, які весь час ускладнюються (як зробити з шести сірників чотири рівнобедрені трикутники?), стосунки між людьми, спроба створити ідеальне суспільство в межах однієї школи,
Вердикт: 10  з 10. Буду читати решту книжок Вербера!

Марина и Сергей Дяченко
Дикая энергия. Лана

Читала якось вже, коли ще тільки книжка вийшла. А оце так захотілося перечитати, знову відчути той ритм, яким пронизана ця книжка, відчути безнадійність синтетиків, сміливість Літаючих, страх заводу, згуртованість і самобутність Зграї, печальну самотність Хазяїна заводу. Дуже сподобалось. Тільки фінал якийсь не дуже зрозумілий: Лана залишиться на Заводі і буде щодня віддавати свою енергію, щоб живити синтетиків? Так їй же доведеться там жити до смерті. Але ясно, що все буде добре.
Вердикт: 9  з 10. Легке чтиво. Хороша фантастика.

Андрей Макаревич
Занимательная наркология

Цікава така штука вийшла :) Макаревич вирішив спробувати ще себе на письменницькій ниві, їсти він вже зварив і пісеньку заспівав :)
Роздуми і спостереження на тему того, чому люди вдаються до сигарет, алкоголю і наркотиків, яка історія виникнення і вживання самогону, горілки, вина плодово-ягідного і портвейну в срср, короткі екскурси в богемну молодість самого автора, спогади про спільні застілля з Міком Джаггером і набридливих прихильників, спогади про пельменні, гранчаки, і ту атмосферу, яку я ще зовсім трошки застала, і яка вже зовсім недоступна підростаючому поколінню. Такий собі мікс пам"ятника епосі і твору на тему «я і алкоголь». Легке розважальне чтиво.
Вердикт: 10  з 10..

Иван Ефремов
Туманность Андромеды

Офіційний радянський фантаст створив у своїй книзі ідеальний комуністичний лад, де немає грошей, всі люди все життя працюють, але ні на що не нарікають, безкінечно щасливі і всім забезпечені. 640 сторінок роману вихоплюють щасливі ідилічні картинки: в космос на великі відстані вони літають, контакти з братами по розуму налагодили, історію вивчають, всі працюють, а тих, хто погано поводиться, ссилають на спеціальний острів.
Трохи занудна, як на мене, вийшла книга. Все ідеально правильно, все робиться суворо по інструкціям і по порядку, всі говорять правильні речі і правильно виглядають. І тема сексу не розкрита ні у космонавтів, ні у землян. Як можна летіти в кораблі на інші планети по 10–50 років і при цьому без сексу обходитись і навіть про це не думати, а жити високими ідеалами! Фее
Вердикт: 4  з 10. Якщо вже зовсім читати нічого, покатить. Але в основному, книжка для зануд і педантів.

Лора Андерсен
Дети вечности

Це просто хіт цього року. Навіть не знаю, що наштовхнуло мене скачати в кінці минулого року цю книжку. Скачала, прочитала і була в дикому захваті. Не розумію, чому її досі не друкують? В Росії вийшла перша частина, але ж це тільки перша частина, написаних уже є шість, а всього має бути дев’ять! І за цей рік я прочитала її тричі! Хоча дуже рідко повертаюся до книжок, які вже читала.

Сюжет. В двох словах дуже важко розказати, про що книга. Можна говорити два дні і все одно не розказати, настільки вона класна. Про телепатів (есперів), яких нелюдина Лінорь, істота багатомірності, витягла з різних часових зміщень, і за різних обставин, щоб вони врятували землю. Це роман про космос і контакти з іншими цивілізаціями. Це роман про те, як людство втрачає себе і знову знаходить. Шестеро людей: князь, чаклун, що оживляє мертвих, геній-винахідник, повія, інквізитор і чоловік з величезною працездатністю стоять в центрі роману і з них починається ера телепатів. А взагалі 20 головних героїв, і кожен з них в різний період опиняється в центрі оповіді, і вони всі між собою пов’язані. Це роман про стосунки і контакти. Між людьми, які втратили людську сутність, але все одно залишаються людьми, і контакти людей з інопланетянами. Але інопланетність тут не ключова, а ключовою є складність істоти. Ми, люди, трьохмірні. А п’ятимірна істота може вступати в злиття з зірками і абсолютно дивовижна для усвідомлення людиною. Герої роману не люди, але і не потвори-інопланетяни. Вони істоти, що перейшли на вищий рівень розвитку. Це роман про любов: людську і інопланетну, яка долає все. Є контакти з іншими планетними системами, з Вищою радою галактики. Є взаємодопомога в генній інженерії з іншими планетами і зірками. Нічого схожого на дітей вічності я не можу відзначити. На сайті авторки завжди пасуться дуже багато людей, сотні позитивних відгуків. Байдужих немає. Або роман подобається, причому шалено (таких більшість), або зовсім не подобається. Таких одиниці.
Вердикт: 20  з 10. Однозначно читати. Повз таке не можна проходити

А зараз я читаю Айн Ренд «Атлант розправив плечі» і Джека Лондона «Серця трьох». Атланта давно радили. Першу книгу вже дочитала. Зараз на середині другої. А щодо Лондона, то його я ще в школі читала, і так захотілося дуала почитати :)

чтиво

Oct. 30th, 2008 04:52 pm
kallisto_kyiv: (літня аватарка)
За два місяці, які я не писала про книжки, які прочитала, у мене назбиралось не багато і не мало, а цілих 15 штук :) Огляд почну з твору, про який давно чула і давно хотіла почитати.

Роберт Уоллер
Мости округу Медісон

По книжці знятий фільм, над яким всі ахають, поставили виставу в театрі на лівому березі, про яку я давно думаю, але ніяк не потраплю. І от нарешті, перш ніж це все дивитись і качати, я вирішила ознайомитися з першоджерелом. Ознайомилася. І книжка викликала у мене дуже суперечливі враження.
мої враження і спойлер )
Вердикт: читати однозначно хоча б для того, щоб знати, яким має бути справжній чоловік.

Пітер Хег
Смілла і її відчуття снігу

Дуже незвичайна книжка. Незвичайна хоча б тим, що я про Данію раніше майже нічого не знала. Незвичайні імена, незвичайний клімат, незвичайний стиль життя героїв. Дуже цікаво розгортається сюжет: він починається з маленької точки і починає розгортатися спірально, з кожним колом все збільшуючи радіус. На одному колі розклади були одні, а зовсім через трохи часу все вже кардинально змінилося, і робити будь-які прогнози немає сенсу, все одно все поміняється ще не один раз.
більше )
Вердикт: дуже цікаво. Особливо сподобається тим, хто хоче чогось незвичайного, відмінного від звичних книжок.

Олексій Іванов
Географ глобус пропив

Ніколи б не подумала, що за такою простецькою назвою ховається така душевна книга.
що в ній )
Вердикт: 10 з 10. Дуже світла і душевна книга.

Майкл Муркок
Сага про Рунний посох

Читала колись дуже давно, ще в школі. Так тащилась тоді, дуже цікаво було. А тепер скачала і перечитала, і зрозуміла, що мої смаки значно виросли з тих далеких часів. Книжку читаєш як комікс: герої — картонні фігурки, світ плаский, сюжет по суті дурацький.
сюжет )
Вердикт: 3 з 10. Дуже на любителя

Ну і хватить мабуть на сьогодні. Завтра продовжимо з новими силами :)
kallisto_kyiv: (погляд)
и я знаю, что мне недолго осталось ждать, чтобы снова увидеть сосны на морском берегу


Це я скоро, дуже скоро, через два дні, їду на моря :) Сьогодні в програмі лише два твори, хочу записати перед тим, як поїхати в відпустку, бо там все точно забуду :) Почнемо з хорошого.

Кіно

Красунчик
На вибір було три фільми: черговий Бетмен, Красунчик і Елегія. Оскільки право вибору надали мені, то я і вибрала сорочку, ближчу до тіла :) Німецьке кіно з українським боксером і Тілем Швайгером і ще і в "Києві", який від роботи дуже близько. Якось раніше я пропускала повз увагу цього прекрасного Тіля Швайгера, бачила "Barfuss", але коли дивлюся фільми з компа, то рідко звертаю увагу на акторів, в основному на стосунки між героями і на розвиток подійі. А бачити такого мужчину на великому екрані - просто величезне задоволення. Фільм смішний, зворушливий, не відпускає ні на хвилину. А я дуже люблю поглядати на годинник і думати "коли ж це все вже закінчиться". А ще там була мабуть найкраща еротична сцена, з усіх, які я колись бачила. Принаймні, коли Анна прийшла до Лудо і сказала, що на ній немає білизни, і вони почали пильно одне на одного дивитись, між ними хіба що не іскрило. Супер :) Вердикт: дивитись романтичним баришням, хоча і хлопцям теж сподобається.

Книги

Джон Фаулз
Колекціонер

Слухала аудіокнижку. Побачила, що [livejournal.com profile] lenkin читає таке, і собі скачала. Починалося все гарно. Колекціонер метеликів Фредерік, закомплексований і затюканий, виграв на перегонах купу грошей. І подобалась йому дівчина Міранда, яку він взяв і викрав. Захотілось її бачити, мати біля себе, говорити з нею. Купив будинок в глушині, обладнав підвал, і посадив її туди. Дівчина не звичайна, а художниця, сидіти там не хотіла, постійно намагалася втекти, заговорювала йому зуби і намагалася зробити хоч щось, щоб її мучитель не був таким примітивним. Перша частина закінчується тим, що полонянка сильно захворіла. А в другій частині виявляється, що Міранда вела щоденник і вдало його приховувала. Виявляється, в своєму дотюремному житті вона була студенткою художнього училища і була закохана в художника, Ч.В., старшого за неї чи не вдвічі. Дуже ретельно і детально вона описує кожен день ув"язнення і те, як між нею і Ч.В. починались почуття, і своє попереднє життя.
А потім вона помирає від запалення легенів. Просто і банально. Закоханий в неї Фредерік не зробив нічого, щоб її врятувати. Просто сидів, думав, як же він її кохає і як за неї переживає. Кілька разів їздив в аптеку і по лікаря, але опускав руки і повертався до неї ні з чим.
А потім він придивився собі нову жертву, дуже схожу на Міранду. І статурою, і зовнішньо. На цьому книжка закінчується.

Я до останнього сподівалась, що вона виживе. Десь всередині вона описує, як їй вдалося вкинути баночку з-під ліків з запискою в ній в унітаз, і я сподівалась, що рушниця, повішена на стіну в першій дії, в другій все-таки вистрілить. Але ні, не вистрілила. Господи, такою безнадією віє від цієї книжки. І просто дивуєшся, що таких виродків носить земля. Все думаю, що ж треба зробити чи не зробити, щоб з цікавої і допитливої дитини ось таке ось виросло.
Вердикт. 10 з 10. Але вдруге читати не буду.
kallisto_kyiv: (погляд)
Читаю

Джоаун Роулінг
Гаррі Поттер

Немає чого довго говорити, хто в тємі, той і так все знає, а хто не в тємі, тому дуже довго пояснювати. Два незрозумілих моменти, які у мене виникли після першого прочитання серії (якщо Візлі можуть вичаклувати їжу, то чого вони не вичаклують собі новий класний дім і купу грошей; чого всі панькалися з цим волдемортом - сказали б Авада кедавра і йому б кінець прийшов) читати далі )

Філіп Пулман
Темні начала

Раз уже почала тему паперових книжок, вирішила почитати трилогію, яку подарувала татові ще на новий рік. Перша книга ішла зі скрипом, друга легше, а третю, найбільшу, взагалі прочитала за два вечори. Загалом мені сподобалось. Цікавий світ створив автор, цікава філософія книги, плюс стімпанк, до якого я небайдужа. Весь цей Пил, множинність світів, деймони видимі і невидимі, зулефа і їхні коробки, ведмеді панцербйорни, кочові цигани, смішні слова (шоколатл, тартари і т.д.). далі )

Макс Фрай
Лабіринти Єхо

Два роки тому влітку читала цю серію. Читала практично не відриваючись і за два тижні перечитала все, що є (10 книжок з серії "Лабіринти Єхо" і 3 книжки Хронік, які були випущені на той час). А потім почала скуповувати паперові книжки і дарувати татові на різні свята. Лабіринти подарувала всі, а от до Хронік ще не добралась. Лабіринти і почала читати. о мій дорогий сер Макс )

Джон Фаулз
Колекціонер

Слухаю аудіокнижку за наводкою [livejournal.com profile] lenkin. Прослухала поки що третину. Не скажу, що це зовсім мій тип літератури, але послухати цікаво. Дослухаю - напишу свої відгуки.

Дивлюсь

Пригоди Електроніка
У мене ж тепер анлім і можна качати всякі різні фільми. От знайшла електроніка і скачала. Радості було :) Пісням підспівувала, діалоги підказувала, коли герої забували що казати. Але разом з тим виявила, що я ніколи не бачила електроніка цілого. Якщо перші дві серії я ще так-сяк пам"ятаю, то от третю я не бачила раніше. Так що корисно дожити до 24 років і вперше побачити цілого електроніка :)

Широко заплющені очі
Стенлі Кубрік - явно не мій режисер. Що Сяйво мені не сподобалось, що ось це кхм чудо. Цей фільм давно хотіла подивитись, бо коли я була ще зовсім юною, мені подобався Том Круз. І я десь читала про цей фільм, що він знімався там з Ніколь Кідман. Скачала. Почала дивитись. нічого хорошого я там не побачила )

Хелбой2. Золота армія
От люблю я такі фільми: особливо думати не треба, видовище гарне, хелбой любить котів (і я люблю, вам не здається, що у нас є дещо спільне?). Його баришня ходить весь час така глибоко печальна, що починаєш думати: може вона емо? Не знаю, чи буду я це вдруге дивитись, може років через кілька, коли треба буде відволіктись від важкого робочого дня чи згаяти вечір.

Мумія3. Щось там про імператора
Нічо так ) Хороший екшн. В колекцію мабуть візьму. Сподобались: Єті, тітка, яка жила 2000 років, однорукий "татусь", як імператор міг все заморожувати і підпалювати одною лівою це ж яка поміч на кухні, сподобались місця для поцілунків в Одесі кіно в Каравані. Не скажу, що мастсі, але щоб згаяти вечір підійде ідеально.

Взагалі останнім часом зіткнулася з тим, що нічого хорошого подивитись. Може ви що порадите?
Люблю: фантастику, фентезі, хороші драми, фільми створені за художніми книжками (подібні до "Розмальована вуаль" Моема, "Мемуари гейші" Артура Голдена, "Кохання під час холери" Маркеса)
Не люблю: бойовики, трилери, в більшості своїй сучасні російські фільми.

Буду рада вашим порадам.

Profile

kallisto_kyiv

April 2017

S M T W T F S
      1
23 45678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 26th, 2017 09:15 am
Powered by Dreamwidth Studios