kallisto_kyiv (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
kallisto_kyiv) wrote2009-03-15 11:33 pm
kallisto_kyiv) wrote2009-03-15 11:33 pm
всім привіт
Я жива-здорова, насолоджуюся свободою. Висипаюсь, гуляю, готую домашнім вкусняшки, вишиваю, слухаю аудіокнижки, дивлюся фільми, думаю, чим би зайнятись далі. Період реабілітації після рабства студії Лебедєва пройшов, починаємо жити активніше.
Зі студії мене відпустили, але не все пройшло гладко. За останній тиждень заплатили через три тижні після того, як я їх покинула (і то, після моїх листів московському менеджеру), а ті дні, які я вкалувала на канікулах з 5 до 12 січня для майкрософта, не оплатили. От і вір після цього людям. Подобається мені така позиція. Те, що їм треба в ці дні для клієнта попрацювати, вони дуже добре знають і про це не забудуть, а от заплатити потім за це зовсім не обов’язково. А для чого, так же дешевше вийде. Так що порада вам: будете мати зі студією лебедєва справу, вимагайте гарантій, бо можуть наколоти. Хоча я думаю, що це загони наших київських менеджерів, а в москві все по-іншому.
Сьогодні їздили зі старушкою в Кущу-Водицю. Взяли чай в термосі, м’яса-сиру-бананів і поїхали. Замерзли, але так гарно там! Місцями ще сніг лежить, місцями вже трава росте. Озеро ще не зовсім розтало, але качки там вже тусуються. Плавають туди-сюди, крякають.
Думаю про роботу і чим далі займатись. І чим більше вдома сиджу, тим більше думаю, що не хочу я в офіс. Хоч убий, не хочу. В офісі не помічаєш, як настає літо, як під вікнами розцвітає вишня, що сусіди завели нову собаку. Ти бачиш одні і ті ж обличчя в офісі, які тобі чужі і про яких в результаті через два тижні після звільнення ти і не згадаєш, витрачаєш сили і емоції на чужих тобі людей. Нєє, це не для мене. Буду собі потихеньку займатися фрілансом, писати статті, вести сайти, займусь рукоділлям, буду варити мило і робити прикраси.
В даний момент мене абсолютно не цікавить шумне місто. Ні новини, ні політика. Люди мене втомлюють, мені чим менше людей навколо, тим краще. Останнім часом я скоротила своє коло спілкування до десяти чоловік і їх мені з головою вистачає, і іноді буває забагато. Я хочу бачити, як росте трава, як зацвітають дерева, як настає літо, спостерігати за птахами і тваринами, жити повноцінним життям і відчувати життя кожну хвилину. Тільки от треба настроїти свій маленький свічний заводик, і можна удалятись від справ. Головне, щоб інет був. Фільм там якийсь качнути чи почитати, яку чергову бздуру вигадали наші політики. Настроїти роботу в інеті - і перебування в місті абсолютно необов’язкове. Хочу працювати з людьми. Дивилась недавно "Ночі в Роданті" з Річардом Гіром, так дуже мені в душу запав готельчик, в якому познайомились головні герої. Він стояв прямо на березі океану і був такий сімейний, домашній і дуже затишний, з цілою купою різних маленьких деталек, дрібничок, статуеток, вазочок.
Зі студії мене відпустили, але не все пройшло гладко. За останній тиждень заплатили через три тижні після того, як я їх покинула (і то, після моїх листів московському менеджеру), а ті дні, які я вкалувала на канікулах з 5 до 12 січня для майкрософта, не оплатили. От і вір після цього людям. Подобається мені така позиція. Те, що їм треба в ці дні для клієнта попрацювати, вони дуже добре знають і про це не забудуть, а от заплатити потім за це зовсім не обов’язково. А для чого, так же дешевше вийде. Так що порада вам: будете мати зі студією лебедєва справу, вимагайте гарантій, бо можуть наколоти. Хоча я думаю, що це загони наших київських менеджерів, а в москві все по-іншому.
Сьогодні їздили зі старушкою в Кущу-Водицю. Взяли чай в термосі, м’яса-сиру-бананів і поїхали. Замерзли, але так гарно там! Місцями ще сніг лежить, місцями вже трава росте. Озеро ще не зовсім розтало, але качки там вже тусуються. Плавають туди-сюди, крякають.
Думаю про роботу і чим далі займатись. І чим більше вдома сиджу, тим більше думаю, що не хочу я в офіс. Хоч убий, не хочу. В офісі не помічаєш, як настає літо, як під вікнами розцвітає вишня, що сусіди завели нову собаку. Ти бачиш одні і ті ж обличчя в офісі, які тобі чужі і про яких в результаті через два тижні після звільнення ти і не згадаєш, витрачаєш сили і емоції на чужих тобі людей. Нєє, це не для мене. Буду собі потихеньку займатися фрілансом, писати статті, вести сайти, займусь рукоділлям, буду варити мило і робити прикраси.
В даний момент мене абсолютно не цікавить шумне місто. Ні новини, ні політика. Люди мене втомлюють, мені чим менше людей навколо, тим краще. Останнім часом я скоротила своє коло спілкування до десяти чоловік і їх мені з головою вистачає, і іноді буває забагато. Я хочу бачити, як росте трава, як зацвітають дерева, як настає літо, спостерігати за птахами і тваринами, жити повноцінним життям і відчувати життя кожну хвилину. Тільки от треба настроїти свій маленький свічний заводик, і можна удалятись від справ. Головне, щоб інет був. Фільм там якийсь качнути чи почитати, яку чергову бздуру вигадали наші політики. Настроїти роботу в інеті - і перебування в місті абсолютно необов’язкове. Хочу працювати з людьми. Дивилась недавно "Ночі в Роданті" з Річардом Гіром, так дуже мені в душу запав готельчик, в якому познайомились головні герої. Він стояв прямо на березі океану і був такий сімейний, домашній і дуже затишний, з цілою купою різних маленьких деталек, дрібничок, статуеток, вазочок.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
Page 2 of 3