Минулорічна відпустка була суперова, тож цього року ми, не роздумуючи, вирішили їхати в Карпати. Мама трохи поартачилась, казала, що їй буде важко, але маму вмовили, мамину співробітницю тьотю Ніну мамі в компаньйонки засватали і заздалегідь, а не як минулого разу, купили квитки.

До вибору були три варіанти: Колочава, Микуличин і Верховина. У Верховині ми були торік, Колочава не підходила по датах, зупинилися на Микуличині.

У нас виявилася маленька група: всього дев’ятеро учасників, плюс Ярослав. Жили ми в невеликій приватній садибі, яких там як грибів після дощу. Господаря садиби Ярослав знає давно, і щороку привозить до нього туристів.
Плюсами садиби були річечка, яка протікає в 20 метрах біля будинку, чудовий краєвид з вікна, великий і просторий номер, бесідка у дворі, де можна було поїсти, посидіти, гарно провести час. Мінусами - відсутність москітних сіток на вікнах, а значить, неможливість відкрити вікна ввечері, коли настає вечірня прохолода і річка так чудово шумить. Якось забули закрити, понадіялися на тюль, і потім всю ніч по номеру літали величезні злі кровосісі. Рушники були затхлими. В їжі переважали супчики на воді або якісь дивні не то налисники, не то млинці. М’яса було малувато. Загалом наче нічого, але в Верховині було смачніше. В номерах не було холодильника, а були на 1 поверсі загальні, тож під кінець заїзду всі поплутали куплені на ярмарку будзи і довго з’ясовували, де чий.

( Read more... )

Добре поїхали в жж, на фейсбуці, сайт.

Мої інші поїздки з Добре поїхали (з тих, що я не полінувалася записати, а їх було вже щось зо 20):
Асканія-Нова і Бирючий острів з Унікальною Україною
Поліський заповідник, 28-30 червня
Фестиваль дерунів, 8 вересня 2012
Як ми на 8 березня в Закарпаття їздили
Кам’янець-Подільський, Бакота, Подільські товтри, 20-21 вересня 2008

З нетерпінням чекала виставки, і навіть двічі там була, але залишилося якесь відчуття незавершеності. З одного боку, потреби в наборах і аксесуарах у мене зараз немає зовсім, тож ходити і роздивлятися все дуже уважно не треба, бо обов’язково на щось спокушуся. З іншого, чому б і не походити і не пороздивлятися уважно, що цього року привезли учасники. Перший раз була з Сашкою, у нас було три години на походити і посидіти, тож бігали ми швидко, оббігли все, заглядаючи одним оком і перемовляючись. А другий раз в суботу їздили з Андрієм по заготовки для вишиванок, і теж були обмежені в часі, та і Андрія не хотілося там таскати, бо він відверто нудився. Наступного разу обов’язково сходжу одна, щоб все гарненько пороздивлятися.

Купила все по плану: білий фетр для ялинкових прикрас, дві заготовки мені і Андрію і не по плану синій маркер для канви, в підсумковому пості за жовтень покажу детальніше.

( А тепер будуть слайди.  )

Довго відкладала написання розповіді про нашу травневу поїздку на Південь з Унікальною Україною, але фото нарешті розібрала, і от пишу про це. Було кльово. Мене вразив і дендропарк, розбитий в голому степу, і тварини в Асканії, які вільно пасуться на великих луках, і заповідний степ в Асканії-Нова (який є останнім заповідним степом в Європі, який ніколи не розорувався і не використовувався людиною як сільськогосподарське угіддя). В Асканії ще є чудовий зоопарк, в якому я бачила тварин, про яких тільки читала в книжках. Наприклад, антилопу гну і волів! І дізналася про існування корів, яких звати худоба Ватуссі! Ми плавали на Бирючий острів і бачили там оленів і антилоп, які там живуть в дикій природі, але під пильним людським наглядом. Видовище стада оленів, які біжать в 10 метрах від нас, це захопливе видовище! Походили і оглянули місто Генічеськ. Я нарешті дізналася, за що любить свою сіль Сиваш, і що це взагалі таке. І вдруге в житті я побувала на Азовському морі :) А вперше - в Херсонських плавнях і в самому Херсоні. Жили ми в православному пансіонаті "Київська Русь" на Арабатській стрілці, і це перший раз, коли я була на Стрілці. Трохи купалися в морі, їли шашлик з морського піленгаса, бачили гадюку, правда, мертву. Бачили, як добували сіль на Сиваші. В Асканії мені найбільше сподобались зебри. Виявляється, у них на боках не тільки чорні, а й коричневі смужки. А ще я гладила верблюда! Він на дотик... як верблюжа ковдра :) Класний був відпочинок.

Уже три роки я мріяла потрапити на фестиваль дерунів у місто Коростень, але весь час щось заважало. То нас не було в Києві, то ми були після поїздки на море і було не до того, а то просто було влом рано встати. Цього року я вирішила відрізати шляхи для відступу і для надійності замовила тур в Унікальній Україні. Якщо гроші за поїздку заплачені, то обламатися задавить жаба. Що я люблю в Унікальній Україні, так це організацію: зручний автобус, екскурсовод, довезуть до місця і потім зручно висадять в Києві.

У програмі був візит в музей "Скеля" і сам фестиваль дерунів.



Музей "Скеля" нагадав мені Балаклаву - така ж грандіозна і безтолкова споруда, на яку викинули багато фінансових і людських ресурсів, і яка так і не використовувалась за призначенням. Це такий воєнний об'єкт, видовбаний в скелі. Нас провели по центральному поверху. Довжина коридору - 146 метрів, по обидва боки розташовані кімнати, в яких раніше були кабінети, кімнати відпочинку, а тепер там виставлені експонати музею.

Колекція протигазів. Нижній правий - експериментальний, в ньому можна було розмовляти. Через один від нього - з вбудованим поїльником, можна було під'єднувати флягу і пити. На окремому стенді показані різні фото, в тому числі - протигази для собак.



Такі індивідуальні аптечки довго валялися у нас вдома:



Фірма мерседес робила не тільки авто:



Кімната відпочинку. Всього їх було дві. В кожній стояло двоповерхове ліжко і тумбочка.



Раритетне радіо



Кімната зв'язкового





Більше про "Скелю" тут

Об'єкт знаходиться в мальовничому парку ім. Островського в центрі Коростеня. Через парк протікає річка Уж, і є гарний місток. На містку за традицією чіпляють різні замочки.









Фестиваль був веселий. Тут можна було поїсти дерунів, подивитися майстер-клас дерунів від мера, побачити, як коростенці проявляють креативність і прикрашають свої столи.





Відкриття фестивалю:



Звичайно, я не могла пройти повз вишивку. Один стіл був прикрашений такими раритетними рушниками:



На головній вулиці дівчата продавали свої роботи. Така краса - не можна відірвати очей. Це вишивка стрічками. І дуже недорого, від 200 до 600 грн.





Трохи погуляли містом. На воротах побачили такий замок:



Хотіли зайти в краєзнавчий музей, але вхідні квитки коштували 10 грн, і ми чомусь їх пожаліли. Зараз думаю, і чого б це. Але в день проведення фестивалю відвідувачів тут дуже негусто. Тільки собак багато:



Будинок по сусідству з музеєм:



Бачили рицарський турнір. Він був дууууже нудний, і було холодно, тож ми трохи подивилися і пішли далі їсти деруни ))



Вокзал:



Вулиця міста:



Гастроном стандарт:



Мозаїка на льонокомбінаті:



Пам'ятник Чорнобилю



Співаючі бабусі. Сиділи і співали, і по дорозі додому теж співали



І наостанок Ленін: в якому пострадянському місті його немає?

Любі друзі. Всім, хто розбирав мої каракулі транслітом, які я писала з Чорногорії і тим, кому було лінь це робити. Я перенабрала всі пости кирилицею і доповнила фотографіями. Заходьте, роздивляйтеся.

Чорногорія. День перший
Другий день. Сан-Стефан і Будва
День третій. Пржно. Про їжу
Четвертий день. Бар
П'ятий день. Каньйони
Шостий день. Бечичі
День сьомий. Боко-Которська бухта
Восьмий день. Пржно
Дні дев'ятий і десятий. Пржно і Будва
Одинадцятий день. Пржно. Тіват. Київ

Полінувалися кудись їхати на екскурсії і просто відпочивали. Були на пляжі довго, аж до другої години. Хотіли подовше, але сонце так жарить, навіть через парасольку. Я багато вишивала. Смачно вечеряли в Кусті. Я їла хОботніцу - восьминога.

А сьогодні з самого ранку поїхали в Будву за покупками на подарунки і подивитися те, що пропустили з першого разу. Накупили всього: оливкову олію із Бара, оливки, пршут, вино, мед, сир. Залізли на цитадель і знайшли там риб -- символ Будви і ще трохи пофоткались. У віллу приїхали пізно як для пляжу, вже було дуже жарко. І ми повалялись трохи, зустрілися з нашим туристичним куратором на предмет вильоту. Трохи були на пляжі, повечеряли, погуляли і тепер проводимо вечір на балконі під звуки цикад. Тепло. Сидимо на вулиці в трусах. А завтра в цей час будемо вже вдома.

На фото: вулички старої Будви нічим не відрізняться від Котора. Рибки-символ Будви. Ще одна вивіска в мою колекцію.



На фото: трохи фоток, де ми нарешті сфоткані разом. Острів св. Ніколи біля Будви. Пейзажі вулиць міста Будва.

Встали рано, перекусили фруктами і пішли на автобус. Я одразу випила таблетку від закачування, але краще б я цього не робила. Почало хилити в сон, голова стала важка і з'явилася дратівливість. Так мене години чотири ковбасило. Коли обідали, я мало не заснула над тарілкою, хоча поїсти я люблю і заснути над тарілкою для мене це повний нонсенс. Потім вдома почитала список побічних ефектів і вжахнулася. Більше я їх пити не буду. Найбільше мені сподобався такий побічний ефект: в таблеток від закачування і нудоти одним з ПЕ є нудота і блювота. Ну і по дрібницям там: алергія, висипання на шкірі, понос, розлад шлунку, аритмія, посилене серцебиття, спітніння і т.д.

По дорозі в Котор ми збирали народ по всьому узбережжю. Екскурсовод був той же, що і на каньйонах -- Драко. Швидко приїхали в Котор. Там дуже гарне середньовічне середземноморське місто. Довго слухали екскурсію і бродили по кривим вузеньким вуличкам. Там можна довго ходити і роздивлятися арки, будинки, решітки, котів, яких там дуже багато і які почувають себе там справжніми господарями. Але я була трохи заторможена після таблетки і очманіла від спеки, тому не повністю оцінила Котор. Треба буде якось ще туди потрапити.

На фото: площа Котора, дорога до гірських укріплень Котора, балкон палацу, вид на Котор з моря. Стовпчик біля пальми - це колишня парковка для кораблів, а набережна була набагато ближче, ніж тепер. Венеціанський лев. Котор колись належав до цієї держави. Такі милі дерева ростуть за стінами міста. Гірська річка з прозорою водою, в якій живе форель, і яка оточує місто.



На фото: Собор св. Трифона (Трипуна), церква св. Марії, вулиці і площі Котора, арочка як у Пауелла, найвужча вуличка, парочка вивісок в мою колекцію цікавих вивісок .



Потім нас загрузили на кораблик і повезли по Боко-Которській бухті. З моря берег виглядає просто надзвичайно. Сірі будинки з червоними дахами визирають з зелені, а за ними здіймаються височенні скелі. По дорозі я трохи задрімала, а потім стало легше.



Нас привезли на рукотворний острів Богородиці Утьоса. Там знаходиться дуже мила церква з блакитними куполами. Красива - не можна погляд відвести. В ній є маленький музей речей, пов'язаних з корабельною справою. Там же є ікона, про яку мені казала Марія Федорівна. Ікона дуже тонкої роботи, а волосся янголів вишите справжнім людським волоссям. На цьому острові мене вразило те, що він знаходиться віддалено від великої землі, але на ньому є прісна вода. Для наших широт і нашого менталітету це надзвичайно важкість.





Якщо продовжити тему рукоділля і ремесел, то мої спостереження такі. Вишивки продають мало, переважно стрічками. Виглядає як лубок. По музеям і церквам нічого вишитого не бачила, окрім вищезгаданої ікони. Багато продають дуже теплих в'язаних речей -- кофт, шкарпеток. Зима в них наче тепла. Може, то в горах так холодно чи містраль такий сердитий?

На годинку нас висадили в місті Пераст, яке виглядає як з відкритки. Мало населене, але дуже живописне. Розкинулось уздовж моря. Було дуууужее жарко, і ми не стали слухати екскурсію, і пішли в найближче кафе їсти морозиво. Воно виявилося надзвичайним: три кульки морозива у високому стакані, а ще нарізані фрукти: кавун, диня, виноград і ківі. Коли мені його винесли, купка літніх французів, які сиділи за сусідніми столиками і жваво стрекотали, зустріли його оплесками, а потім замовили собі 5 порцій його. Дуже ефектно його роблять і подають.



З Пераста нас катером довезли на зупинку парома з нашого боку, і автобусом розвезли по готелям і віллам. Шкода, що на паромі не покаталися, але ми його хоч бачили.



Потім ми сходили на пляж, на вечерю купили фрукти і сир, відкрили куплену вчора півторалітрову пляшку вина і гарно повечеряли.

Завтра у нас в планах пляж і ближче знайомство з розвагами в Бечичах.

Сьогодня довелося встати дуже рано як для відпочинку -- о шостій. Ми записалися на екскурсію в каньйони і о 6:40 нас чекав автобус. Дорогу я перенесла на диво легко, бо зразу випила таблетку від закачування. Їхали дуже довго, через всю країну. Проїжджали Цетиньє -- стару столицю Чорногорії і Подгорицю -- теперішню столицю.

Перша зупинка була біля каньйону річки Морача. Високі стіни каньйону здіймаються на кілометр висоти, а знизу шумить річка. Дорого проходить десь посередині на одній зі сторін каньйону.



Друга зупинка була в парку Біоградська гора. Там нам показували гірське озеро Біоградське. Воно значно обміліло за літо.



Третя зупинка була біля мосту через річку Тара. Довжиною більше 300 метрів, а висотою більше 130 метрів, він вражає уяву. Внизу в'ється тонкий струмок річки з порогами і стрімкою течією, а навколо неї по обидва боки здіймаються стіни каньйону, порослі деревами. Видовище незабутнє. Хочеться дивитися і дивитися. А яке там повітря!!





Нас погодували в якомусь ресторанчику при дорозі. Подали дуже смачну річкову форель. Я в принципі байдужа до риби, але не пошкодувала, що її взяла.

Останню зупинку зробили в монастирі Морача. Гарний монастир, але я не розумію смисл таких екскурсій. Благодаті все одно не наберешся, тільки монахів тривожити.



Назад нас повезли іншою дорогою. І нас повезли біля Скадарського озера. Це дуже велике озеро і дуже красиве. Всю шию собі звернула, роздивляючись його в вікно автобуса. Але робити там пожалуй нічого, тож другий раз окремо не поїдемо.

Така була екскурсія. Цілий день каталися, укатались зовсім, а бачили мало. Погано з великими групами їздити. Наступна екскурсія буде в Котор у неділю своїм ходом. А завтра будемо відпочивати, підемо на пляж і в Бечичі.

Сьогодні вночі ми прокинулися від звуків дискотеки десь неподалік на узбережжі. Це було о третій годині. Ми закрили балкон, але стало дуже душно. Ми включили кондиціонер, але він дуже шумів. Зрештою ми відкрили балкон, бо музика до того часу вже стихла, і тоді налетіли комарі. І дзвеніли решту ночі над нами. Через це ми встали пізно: о 9, а за київським часом о 10-й.

Скупалися і пішли снідати в гриль-ресторан через дорогу від нашої віли. В Кусту. Замовили омлет, але нам принесли яєшню-глазунью. Але смачну. Мерзкий чай з пакетика всюди коштує 1 євро. А потім у мене був настрій зайнятися собою: поголитися і зробити маску для обличчя. Далі йти на пляж було жарко і я вишивала до четвертої години. Обідали на пляжі в кафещці. Мені дісталося жирне овочеве різотто зі смаженими чи то огірками, чи то кабачками. А Андрію принесли різотто з морепродуктами, в якому були крабові палички. Цікаво, відколи це крабові палички стали морепродуктами? Зате далі на набережній знайшлося смачне морозиво як на Майдані. Ми були на пляжі до заходу сонця. Повечеряли сиром, хлібом, помідорами, бресквами (персиками) і вином з водою. Сидимо на балкончику, дивимося на море і вогні Будви. Андрій читає розмовник, а я пишу з кіндла.



Мені дуже подобається тутешня вода. Ми не купуємо воду, а п'ємо воду з крана. Вона дуже смачна.



І ще розкажу про росіян. Я вже вчора трохи писала про них, але кожен новий день дає нові матеріали для роздумів. Вгадайте, хто заліз на буйок, повісився на ньому і кричав на весь пляж з характерним акцентом? А хто курив один єдиний на пляжі і обкурював димом усіх навколишніх дітей? А хто включив у нас під вікнами радіо умц-умц-умц на повну катушку? Правильно, це все вони. Інші нації не привертають такої уваги.

Завтра поїдемо в Бар і може в Ульцин. Хочемо з самого ранку вибратись.

Пишу з кіндла, взяли його замість ноута. Перший раз летіли. В аеропорту відібрали мій ножик, який мені подарував тато, бо я забула викласти його з рюкзака. Ми взяли тільки два маленькі рюкзаки, і то не знали, що туди класти. А люди везли величезні 100-літрові валізи. І що вони там возять?? Політ пройшов добре, але під час польоту трохи нудило і боліла голова. Я вишивала, недаремно брала з собою вишивку. Годували порошковим пюре і куркою. Земля з літака спочатку цікава, а потім набридає, все одноманітне. Літак летів зі швидкістю 800 км на годину. Аеропорт в Тіваті дуже маленький. По дорозі в готель мене закачало: дороги серпантинні. Нам дали поганий номер з окремими ліжками, видом на кущі і грибком в ванній. Хазяїн вілли номерами не розпоряджається, а приймаюча турфірма не хоче вирішувати проблеми. Тут жарко: 33 градуси. Море бачили, але ще не купалися. Тут на годину менше, ніж в Києві. Краще було мабуть оселитися в Будві. Там є ринок і багато магазинів. А тут в маленьких магазинчиках підгнилі інжири і персики і мало є що вибрати. Зате вино по два євро. Поїдемо сьогодні в Будву і на море. Але спочатку поснідаємо і будемо сваритися за номер.

Ми вибрали віллу Раджен в селі Сан-Стефан. Нам дістався номер 306. Я прочитала раніше в інеті, що кращі номери в віллі це 401-403 і 501-503. Але нам, як молодятам, дали номер з видом на кущі, з окремими ліжками, щоправда, зіставленими разом, і величезною, жахливою пліснявою плямою на стелі.