музей Чорнобиля: "ви подивіться тільки як це все ужасно"

місце з шалено негативною енергетикою. Це відзначили всі, не тільки я - і Ленара, і Майє. Не зовсім зрозуміло, для чого він взагалі працює, він мені якимсь недо- здався. Недоробленим, недооціненим, недоусвідомленим. Я коли ішла туди, хотіла почути більше про причини аварії, більше дізнатися про влаштування аес і чому взагалі стався вибух. А там розказували про життя ліквідаторів і саму ліквідацію аварії. Від відповіді на питання про те, що напевно все-таки закриття ЧАЕС було необов"язковим, екскурсовод ухилився. На стелі в першому залі ужасні декорації - костюми ліквідаторів в діагональному положенні впереміжку з якимись драбинами і конструкціями. Недоречний пафос і надлом всюди. А остання зала взагалі не знаю для кого і чого зроблена. Велика - 20*20 м, стіни чорні, на них розвішані різні трагічного змісту агітплакати і портрети дітей. Перед дверима іконостас з розкраденої церкви, причому зліва намальований ангел, а справа на тому місці, де мав би бути малюнок, причеплений костюм ліквідатора з великими пласкогубцями. По центру зали велика мозаїка нібито з таких квадратиків, які були в реакторному залі (під ними були графітові стержні). По центру цієї мозаїки коло - чорна тканина, на ній лежать ікони і книжки. Зверху це закрите склом, але не цілим, а кусками. А над цією "ямою" стоїть чотирикутна конструкція, а на них вісить човен, видовбаний з дерева. А в ньому сидять м"які іграшки. В залі напівтемрява, все мрачно, чорно, депресивно. І далі - біля стіни екран, на ньому показують відео "наостанок - щоб вже точно добити" - похмурі пейзажі з видами чорнобильщини. Закинуті хати. На підвіконні пляшка з незрозумілою рідиною - очевидно, горілкою. На столі засохлий буханець хліба. Іржаві остови машин. Старі розсохлі гаражі. Руйнація і занепад всюди. Облізла голова ляльки світить порожніми дірками замість очей. І це все під депресивно-повільну музику і під слова з Еклезіаста і Йосипа Бродського. Я присіла на стільчик і почала хотіти, щоб хтось мене з цього музею вивів, бо сама вже не мала сил.

Цілий вечір думаю над тим, яка мета цього музею. Цілком очевидно, що його відкрили для галочки. Бо президент сказав. Працівники музею проробили величезну роботу, там зібрано стільки матеріалів - є навіть паспорти ліквідаторів, є різні розсекречені документи і записи, хороші експозиції різних штук - дозиметри, вагонетки, каски, костюми ліквідаторів, засушені мутанти свино-собаки, сотні фотографій ліквідаторів, Прип"ятчан, дітей, діорами і схеми. Але співвідношення інформативність/"ви подивіться тільки як це все ужасно" десь 30 до 70. Вони дають мало фактів, але б"ють на жалість. Мені такий підхід не цікавий. Ні, я звичайно розумію: це все дуже трагічно, це чорна сторінка в нашій історії. Але ж ми живемо! Ми продовжуємо жити! І треба в експозиції показати, що причинами аварії стало те-то, і що робити, щоб цього уникнути, а не жувати трагічність цього явища. Бо після цього музею хочеться лягти і померти.

Висновок - чергова неефективна витрата бюджетних грошей і халатна робота "спустивши рукава". Зроблено без душі.

( під катом - фото )