Що наше життя? Любов!

Цього тижня подивилася і почитала:

Малефісент. Казка з Джолі в головній ролі, яка показує рогату і крилату чаклунку, яка спочатку добра, а потім, коли її підступний бойфренд з роду людей відтяв їй крила, стала сердитою, наслала закляття на його дочку, а потім знову стала добра, коли дівчинка розтопила її серце. Гарна дитяча казка, в основу якої лягла історія про веретено і сплячу красуню. Вразили гострі скули Джолі, незрозуміло, чи це вона себе довела до такого стану голодом, чи це комп. графіка, але виглядало це моторошно. Запам'яталась маленька Аврора, яку грала дочка Джолі.

Вскочили в останній момент поїзда і подивилися в кіно Інтерстеллар. Гарне, якісне, вражаюче кіно, суперська фантастика. Автори намудрили з посланням сигналів Коннора самому собі з майбутнього, я так і не зрозуміла цього моменту. Перегляд запам'ятався сусідкою справа, яка надушилася дихлофосом дуже міцними і смердючими парфумами, від яких мені було млосно половину фільму, і я досі відчуваю на собі відголоски і мені знову смердить. Люди, якщо купуєте собі сильні парфуми, духайтеся їми перед сном, а не перед виходом в люди!

Я заново відкрила для себе Мамма міа, коли вирішила, що тепер буду дивитися його мовою оригіналу. Це мій улюблений фільм-антидепресант, у мене немає жодного іншого такого фільму. Я його вже разів 50 без перебільшення дивилася, знаю напам'ять, хто що і коли скаже, і все одно щоразу мурашки по шкірі, коли Донна стрибає на ліжку під пісню Денсін квін, плачу, коли Донна збирає Софі на весілля і співає, як вона вислизає крізь пальці і нєгодую, коли Донна співає Сему про те, що переможцю дістається все, а вона програла і не хоче знову до цього повертатися. Так от, оригінальний саундтрек в сто разів кращий за рос. озвучку, тепер її навіки втопку.

Дивилася цикл передач НатҐео "Що, якщо". Дуже круто. Що буде, якщо запалити 500 бенгальських вогників? Що якщо смажити яєшню в паперовому пакеті на вогнищі? Що буде, якщо на швидкості 100 км вам в голову вріжеться собачка-іграшка, яка киває головою? Що захистить від кулі краще: біблія чи кпк, телефон чи кпк, портмоне чи купюрниця? Клас, дуже цікаво, доступно і просто. Наскільки пригадую, руйнівники міфів були нудніші.

Дослухала 1Q84 (кльово), дочитала почату ще півроку тому "Сьогодні одружується мій чоловік" (довго читала, бо нагадувало наш передвоєнний стан), намагалася почати слухати Єфремова "Година бика" (ЕВМ, КПК, РВЛ, ДТУ, комуністи рулять, капіталісти злобні уроди, дуже нагадало сводки російських новин про Україну, покинула) і почала слухати Роулінг "Поклик зозулі" (гарно, цікаво, що буде далі).

Подивилася вже вдруге. Ми проходили його в Гете, в першому уроці. Дивилися уривки, ну і я щоб не тупити, скачала і подивилася. Спочатку дивилася російською мовою, бо говорять вони швидко і незрозуміло, тому я щоб розібратися хто кому ким доводиться, дивилася так. А сьогодні, в’яжучи воздушку собі, вирішила передивитися, але на цей раз німецькою. Дивилася німецькою і з німецькими субтитрами. Мені пощастило - субтитри один в один дублювали те, що говорили на екрані. Особливо заковиристі фрази я сама повторювала по 5-20 разів, щоб краще розуміти, що говорять на екрані. А говорять вони реально дуже швидко і ковтають шматки слів і навіть цілі слова. Планую ще подивитися в третій раз, через пару тижнів, і на цей раз уже без костилів у вигляді субтитрів. Чим все закінчиться, я в будь-якому разі знаю, але буду краще слухати, про що говорять герої.

До речі, субтитри німецькою будуть Untertiteln.

Тепер до героїв і гри, і взагалі сюжету. Хоч я з першого класу вчу німецьку, для мене стало несподіванкою, що в НДР так сильно були помішані на соціалізмі і так сильно звірстувала штазі -- їхня спецслужба. Силу звірстувань можна порівняти зі звірствами КГБ часів Сталіна, коли всі на всіх стучали і всіх без розбору саджали. Фільм починається зі сцени допиту. НДР був небезпечно близько до капіталістичного світу, набагато ближче, ніж СРСР, і тому нагляд і стеження за людьми були набагато сильніші, ніж в СРСР. Крім того, в останні роки союзу у нас була гласность і перестройка, сильні послаблення в ідеологічному плані, всякі просвіти і національні зібрання. А у них до самого падіння стіни всіх шпиняли і все було погано.

Так от, фільм починається зі сцени допиту. Чоловіка, який знає щось про допомогу у втечі його друга на захід, допитують 40 годин, і врешті розколюють, і цей допит лектор Герд Візлер демонструє студентам вищої школи штазі. Візлеру доручають вести стеження за відомим і вірним політиці партії драматургом Георгом Драйманом і його жінкою Крістою Марією Зіланд. На нещастя, Крістою Марією всерйоз зацікавився міністр культури, і всі відмови спати з ним ведуть до краху кар"єри Крісти Марії. ( тут спойлер )

Актори грають просто шикарно. Дуже велику симпатію викликає Візлер. Він один, зовсім самотній. По обличчю - типовий гебіст, але разом з тим викликає симпатію. Гарно показані стосунки Драймана і Крісти Марії, їх побут, робота. Дорослі люди, які знають, чого хочуть від життя і один від одного. В їхніх стосунках мало побуту і багато свободи. Але система катком проїхалась по всім: перемолола і знищила їх.

Якщо хто ще не бачив фільм, дуже рекомендую подивитися. В 2007 році він отримав оскар як кращий іноземний фільм. Більше про фільм є в вікіпедії.

Прокидаюся зранку, беру ноут, відкриваю, а там таке :)



В суботу у Пашки був бій. Їздила з ним. Уважно за всім спостерігала. Паша звісно ж переміг. Ужасних мордобоїв як на фріфайті, на який я ходила під час революції, не було. Пару разів носи розбили. Було 29 пар. Паша виступав у 22-й. Поки він бився, трохи хвилювалась за нього, трохи за результат бою, хоча знала, що він переможе. Але за нього не сильно хвилювалась, бо він же ходить на бокс тричі на тиждень і кожен раз йому можуть розбити ніс чи ще щось подібне зробити. Каже на днях: минулого року на боксі мені ребро тріснули. Оце сюрприз був. Не думала, що бокс може таким боком повернутись. Але вовків боятись - в ліс не ходити. Привезли додому статуетку і грамоту.

Були в ресторанчику Йолки-Палки (Ёлки-Палки) в Новогірєєво. Паша був неголодний, їла в основному я, а Паша умільонно мене пічкав. Я зжерла стільки, що зараз не можу уявити, як це все в мене помістилось. Але апетит у мене зараз хоч і непостійний, але коли приходить, тоді ховайся. Я їла суп з білими грибами, телячу печінку з пюре, грецький салат, млинці з м"ясом і оладки з джемом і запивала це все брусничним морсом. Млинці і салат підступно замовив Паша, щоб мене ними напічкати :) Дуже зачотний заклад. Розторопні толкові офіціанти, гарна обстановка і дуже смачна їжа. Ставлю зачот і кажу, що ходити туди можна і треба.

Вчора подивились "Жулі і Джулія". Там, де Меріл Стріп грає. Яка ж вона кльова! По результатам фільму мені хочеться: жовтого кота в смужки (живого), кольорові тарілки, комодик-сервантик на кухню, полуниці, шоколадний торт і червоне сухе вино.

І ще. У мене найкращий чоловік в світі :)

Хаус
Нарешті подивилась 5 сезон Хауса. Традиційно дивилась запоєм по 2-8 серій за раз. Тепер він закінчився. Як жити далі? Кращих серіалів, ніж Хаус, не знаю. 5 сезон: сценаристи вбили Катнера (він перейшов працювати в адміністрацію Обами); у Хауса і Кадді от-от буде роман; Хауса конкретно штирило від вікодина; цікавих випадків і сарказму Хауса менше, ніж в попередніх сезонах, а вся увага зосереджена більше на з’ясуванні стосунків і внутрішніх переживаннях; Кадді взяла прийомну дитину; Вілсон хотів піти і не пішов.

Тепер чекаю наступний сезон, але дивитись теж буду оптом.

Сестра Джекі
Віталік сказав, що це типу Хауса, тільки про жінку. На торентах є 8 серій. Вона має чоловіка, двох дочок, у яких проблеми в школах, вона медсестра і має час тільки на сон, а весь інший час на роботі, у неї є коханець, їй приставили товсту і безтолкову стажорку, вона курить, неприродним способом їсть всякі ліки-наркотики: нюхає, коле, сипле на язик і в каву, вона дружить з медбратом-геєм, якого звуть Мо-мо, вона язвить своїй начальниці, виховує пацієнтів і проявляє до них доброту, її коханець і чоловік не знають один про одного, і вона дружить з лікаркою і ходить з нею обідати.

В серіалі присутня ненормативна лексика і весь серіал озвучується одним голосом. Але нічого так, дивитись можна.

Теорія брехні
Бачила пару серій - шість чи п’ять. Трохи не моє, хоча ввечері подивитись можна, коли не хочеться дивитись щось серйозне, над чим треба думати.

Декстер
Подивились дві серії. Віталіку не сподобались ріки крові і він стер серіал зі свого компа. А я мабуть скачаю і подивлюся серії, які ще є, я в принципі не проти крові і цікаво, що буде далі.

Еврика
Накопала на лостфільмі. Фантастика про засекречене місто вчених десь в глушині Америки. Головного героя направляють туди шерифом. Там кояться дивні речі: то молоді стажери бігають зі швидкістю 934 км/год, то заїжджий вчений навчився вирізати з пам’яті оточуючих 20 хв за раз, то часова нестабільність вириває з простору цілі шматки, іноді -- разом з людьми і предметами. Трохи наївно, трохи притягнуто за вуха, але загалом покатить. Є два з половиною сезони, третій дознімають зараз.

Алхімік
Анімешний серіал. Дуже його рекомендували. Подивились максимум 8 серій -- муть рідкісна. Наївно, примітивно, надуто. Забили.

Що б такого ще подивитись, щоб було захоплююче і цікаво, як Хаус? Героїв? Стартрек? Рятуйте

Вчора дивилась кіно Август Раш. Вперше за кілька місяців плакала від умілєнія при перегляді. Порадьте ще щось таке душевне, ще герої були б справжніми, почуття - не намальованими і не придуманими режисером і хотілося б вірити, що все це по-справжньому.

І ще вирішила полюбити Тіля Швайгера. Я його і до цього любила, але тепер вирішила полюбити серйозно.

Нотр дам де Парі
Як в житті буває: живеш собі, живеш, і періодично робиш ось такі відкриття. Мюзіклу вже цілих 10 років, я про нього навіть щось чула, і навіть долинали відголоски у вигляді пісні Бель у виконанні Пєткуна, Голубєва і Макарського. Але що воно таке і звідки пісню здерли, особливо ніколи не цікавилась. І тут після концерту Гару я всерйоз зацікавилась, а що ж там за мюзікл такий, в якому співав Гару і якого назвали найсексуальнішим Квазімодо. Скачала, почала дивитись. Але я ж нормально подивитись не можу, мені шкода сидіти і дві години пялитись в монітор, нічого не роблячи. Я при цьому вишивала, прибирала, прасувала, ходила по кімнаті, прес качала. І ясно, що музику я чула, а за сюжетом не завжди вдавалося стежити. Французької я не знаю, і не можу сказати точно, про що вони співають. І не можу дві години не відриваючись, дивитись в монітор і читати субтитри, бо часу мені на це шкода. Тому вже разів 8 (сумарно його дивилась), наспівую пісні і мелодії і навіть вже скачала мп3 і залила в плеєр. Тепер ще і на вулицях слухаю. Наступним кроком, я відчуваю, буде вивчення французької. Кішці моїй, до речі, мюзікл теж сподобався. Вона лягає біля колонки, коли він у мене включений, дрімає і водить вухами. Колись вона Алісу так любила слухати, але з часом, очевидно, її музичні вподобання змінились.

Мюзікл на дуже високому рівні поставлений. У нас таким не пахне і найближчі років 10 пахнути не буде. Актори живуть на сцені. У них немає такого, що вони не знають, куди подіти руки, ноги, куди дивитись і що робити з обличчям під час дії. Навіть якщо в епізоді співає один актор, а іншим кільком за сценарієм треба знаходитись на сцені, вони не просто стоять і дивляться, а щось роблять, вони не виглядають там недоречно. Ось це мене найбільше вразило. Декорації, грим, підбір акторів - все на висоті. Всім, хто ще не бачив мюзікл - дивитись однозначно.



Первая любовь. Вот такая вот музыка!


Запросив мене в середу один дуже милий Баль на цей мюзікл. Я подумала і вирішила, що мюзікли це завжди весело. І пішла.

Юля Савічева грає 17-річну дівчинку, хоча роль їй підходить, вона маленька, худенька, виглядає як підліток. Крім неї в фільмі всі невідомі: актори, режисер, знімальна група. Принаймні, я їхні прізвища не чула раніше. Але незважаючи на це, фільм непоганий вийшов. Місцями наївний, зворушливий, романтичний. Сюжет смішний такий. Місце дії вирване з реальності. В центрі подій дівчинка Таня, яку грає Савічева, її батька десь немає, мати завідує місцевим будинком культури, там же ошивається дід, а брат крутить дискотеки в місцевому клубі. І в цю дівчинку закохується хлопець Саша, чий батько - бізнесмен, ходячий гаманець і думає тільки про гроші, мама десь поділась. Всі такі круті, шо капець: стадами їздять на красивих яскравих мотороллерах, викидають телефони в Москва-ріку, грають в футбол на полі, яке належить батькові Саші. По сюжету виявляється, що ходячий гаманець в молодості любив і досі любить Таніну маму, але вона вибрала кар"єру балерини, і стосунки розірвались. І тепер в припадку помсти він викупив цей будинок культури, хоче його перебудувати і зробити там казіно. Але Саша і Таня готують афігєнний танцювально-співальний номер, внаслідок якого настає вселенська благодать, тато знову любить маму і передумує валяти БК.

Пісень в мюзіклі було не так вже і багато, але мені сподобалась хореографія. Люблю, коли люди красиво і синхронно рухаються і співають. В цьому щось є, це зачаровує. І оскільки я ходжу в зал і тема спорту і красивих тіл мені не байдужа, то окремо хочу відзначити дуже красивий прес у Савічевої і потужно накачані ноги у її партнера. Я аж задивлялась, коли її показували в короткому топі, а його в футбольній формі.

І ще що цікаво: для перегляду вибрали кінотеатр Київ. Я скільки була в Києві, була тільки в червоному залі, а в синьому ніколи не була. Фільм крутили тільки для чотирьох чоловік, крім нас ще одна парочка була :)

Дуже люблю ходити в кіно.

Вважаю, що якщо фільм показують на широкому екрані, а фільм при цьому ще вартий уваги, то гріх його не подивитись в кіно. Вдома ніколи не можна досягнути тої атмосфери, яка панує в кінотеатрі. Правда, вдома є плюс: ніхто не гигоче над вухом і не хрустить попкорном / не шипить колою. Але навіть незважаючи на це, в кінотеатрі я повністю зосереджена на тому, що відбувається на екрані, і сприймаю фільм повністю. А вдома під час перегляду часто думаю над тим, що в мене вишивка недошита, суп незварений, екран чогось занадто темний, а цей дядька - це той же дядька, який був три хвилини тому чи якийсь інший, але дуже на нього схожий? (я часто неуважно дивлюсь, коли вдома, і в результаті потім плутаю хто ким кому приходиться і потім замучую того, хто зі мною поряд, різними питаннями).

Люблю кінотеатр Лінія кіно в Метрополісі. Люблю брати квитки по центру на останні ряди. Люблю прийти трохи завчасно, хвилин за 10, і подивитися трейлери. Якщо не встигаю на трейлери, похід в кіно втрачає третину своєї смакоти. Ніколи не дивлюся трейлери з компа. А в кіно дуже люблю. Люблю ходити пізно в кіно. Народу ходить мало, можна розвалитися на два, а то і три крісла і так дивитись. В Лінії кіно мені дуже подобається те, що піднімаються підлокотники між кріслами, що крісла глибокі і зручні, хороший звук і екран. А найбільший плюс в тому, що звідти мені йти додому 15 хвилин. Тому можна іти навіть на самий останній сеанс, а потім прогулятися по нічній безлюдній Оболоні.

Останні кілька разів ходила в кіно сама. Зараз згадаю.. Вже цілих три рази була сама. Ант сказав, що я докотилася, раз сама ходжу в кіно. А я хоч і не люблю ходити куди-небудь сама, думаю, що це непогано. Що ніхто не маячить перед очима і я можу плакати і сміятися і не думати при цьому про ближнього, як я завжди роблю, і не треба потім нікого чекати і не примушувати когось чекати мене у випадку, якщо комусь захочеться носик припудрити, і потім можу сама вирішити, як піти додому через вулицю Малиновського або між будинками, як я в основному і ходжу. Хоча коли іду одна додому, уявляю, як хтось іде поряд зі мною, і ми ділимося враженнями від фільму. Але якби цей хтось матеріалізувався, кайф від фільму і від моїх уявлянь був би обламаний.

Минулого місяця я дивилась в кіно два фільми: "Обитаемый остров" і "Казки на ніч". А цього, хоч він тільки встиг початись, уже подивилась "Дорогу змін" (Revolutionary Road) і "Загадкову справу Бенджаміна Баттона" (The Curious Case of Benjamin Button). Плани на цей місяць ще: Австралія і Валькірія. І все. А далі ще чекаю Гарріпоттера, Росомаху, Льодовиковий період і Термінатора.

Гітлер капут

Я чесно не хотіла дивитись це кіно. Мене змусили під соусом того, що це «дуже смішне кіно. Справжній сарказм. Там навіть Собчак грає».
Недолуга пародія на 17 миттєвостей весни, які, до речі, я так і не дивилась, і не хочу. Непристойні пласкі жарти, закос під «афігєнно смішні жарти», чокнутий Гітлер, гомік Борман. «Цвіт» російського акторства, до якого все частіше долучаються колишні квнщики і сучасні коміки Гальцев, Стоянов, Олєйніков; російські секс-бомби Собчак, Семенович, Чехова ну і просто юниє дарованія Тіматі, і Павло Деревянко. Що потішило, так це музика (трохи Мегаполіса і просто всякі німецькі пісні. Може хто знає, де скачати?) і краєвиди Львова, які періодично мєлькали в фільмі.

Вердикт. Викидень російського кінематографу

Зйом

Ходила в цю суботу (18 листопада), так що враження дуже свіжі. А враження у мене одне: краще б я по вулиці погуляла і подихала свіжим повітрям.

Сюжет: 26 новел, 100 хвилин. В чотирьох закладах (да, видно, що міняються декорації) встановлена прихована камера. За стіл сідає парочка і дівчина починає уламувати хлопця поїхати до неї, щоб зайнятися з нею сексом. І так 26 разів. І всі 25 разів хлопці погоджуються (26-й варіант - дівчина-дівчина). Якщо фільм репрезентує сучасну молодь, то мені за неї соромно. Убога мова, убогі манери, убоге виховання, убогі погляди на життя. «Так шо, ты чисто реально хочешь поехать ко мне домой, шоб заняться сексом?» питає п’яна баришня в хлам укуреного хлопця, який не може зв’язати три слова і не може зрозуміти, чого вона від нього хоче.

Вердикт: ні уму ні серцю.

Wo ist Fred? (На колесах)

Там грає душка Тіль Швайгер, через це і скачала, щоб подивитися. Фільм про життя інвалідів. Хороший такий душевний фільм. І дуже смішний. І показує а) які в Німеччині створені умови для інвалідів, б) які потреби мають інваліди і в) я підозрюю, що фільм знятий частково з рекламно-соціальною метою, щоб привернути увагу до інвалідів.

Сюжет: будівельник Фред, якого грає звісно ж, Тіль, хоче одружитися на дочці власного шефа. А у неї є син, десятирічний товстий невихований і капризний придурок. І жінка ставить Фреду умову: якщо він отримає добро від її сина, то вона вийде за нього. А син захотів отримати м’яч популярного баскетболіста, який він раз на сезон викидає в зал, і який найчастіше потрапляє в ряди, де сидять інваліди на колясках. І Фред не придумує нічого кращого, ніж сісти в каляску, виїхати в зал і зловити цей м’яч.  А потім він змушений тиждень удавати з себе німого інваліда. Ну і як в кіно, за цей тиждень він розуміє, що не любить дочку свого начальника, закохується в журналістку, яка знімає фільм про життя інвалідів, встигає подружитися і зрозуміти проблеми інвалідів, всіх заплутує і заплутується сам, і робить це все дуже ржачно. Давно я так не реготала.

Вердикт: душевно, спокійно, весело. Ідеально підійде для довгого зимового вечора.

Смілла і її відчуття снігу
Кіно з Джулією Ормонд. anja_ua радила мені його в коментах, коли я писала про книгу.

Найбільш дивним для мене було те, що книгу, яку я слухала більше двох місяців, взяли і вмістили в дві години. Як завжди, неважливі побічні сюжетні лінії і подробиці почикали, але загалом все було близько до сюжету. Джулія Ормонд дуже гарна, мені сподобалось. Ролі Механіка відведено набагато менше значення, ніж в книжці. Ну і як я люблю спочатку прочитати книжку, а потім подивитися кіно і знати, як хто виглядає, де відбуваються події і все таке. Люблю, коли є візуалізація прочитаного.

Вердикт: Другий раз дивитися навряд чи буду. Але загалом непогано.

Дикуни

Писала я вже про них трохи, але на той час подивилась тільки половину фільму, а тепер оце додивилася.

Сюжет: стандартна туристична стоянка з п’янками, походами в гості, купаннями, спілкуванням, сексом, шумом моря, поганою і хорошою погодою, пошуком лопати (сокири, солі, сірників) по сусідам. Причому туристи, які перебувають на стоянці в різному складі — хтось їде, хтось приїжджає, хтось по сусідам шариться — в реальному житті абсолютно різні: банкір, вчитель, співак, продавець, мафіозі, програміст і т.д.  — а на стоянці всі рівні і всі однаково відриваються. Що потішило: знімали на нашому пляжику на мисі Айя, але чомусь його розвернули дзеркально. Ех, хотіла б я зараз літо і на стояночку нашу.

Вердикт: всім, хто за таким ностальгує — дивитись!

Мадагаскар — 2

Два тижні телились всі і так ніхто зі мною не пішов на цей мультик. Дуже треба, я сама можу піти і всім має бути соромно!
Ходила я в Лінію кіно. Подумала: у мене є карточка на знижку, а я нею не користуюсь, і взагалі, середа настала і день глядача. А ні фіга! Ні знижки не діяли, ні день глядача не діяв. І шо дєлать? Всі тупо казли.

Мультик просто ульотний. Особливо мене потішив король Джуліан. Це ж треба бути таким безпосередньо веселим і самозакоханим в будь-якій ситуації. Зараз, в умовах важкої і довгої зимової хандри мені якраз не вистачає таких людей.

Вердикт: таке не дивитись не можна.