Що наше життя? Любов!

Снилося, що настала катастрофа, багато людей загинуло, все зруйноване і поламане, і я чомусь в якомусь великому місті (оскільки там був Пашка, виходить, це Москва). Ми пробираємось до будинку зі скла, в якому знаходиться його квартира (хоча його будинок ніфіга не зі скла), а зверху летять уламки скла, від яких треба увертатись. А потім Пашка кудись дівся, а знайшлись мама і тато, і всюди занепад, вижила жменька людей, все зруйноване і треба якось жити. Але мобільні телефони працюють, є якісь магазини, ну і так можна їжу набрати. Ющенко президент, і знову якісь распрі у владі, точніше серед тих, хто вцілів. І мого тата затримують в підозрі сівпраці зі штазі. А я знаю, що він подвійний агент, і зовсім не поганий. А мама не знає, що таке штазі, а я їй пояснюю.

А потім штазі і катастрофа закінчились, а снилася любоф. Мабуть під враженням вчорашнього вечора. Любоф, поцілунки, обійми, взаєморозуміння. Тепло в животі в районі сонячного сплетіння і цілковита гармонія.

Але от думаю. Ну любоф - це понятно, вчора був гарний вечір. Але звідки в моїй голові штазі і кінець світу? Наче ж нічого такого не читала, не дивилась, не думала. Брр

Що я не встигла на поїзд.

Ми з якоюсь групою кудись їхали. Часу до поїзда було ще багато і я вирішила піти перекусити або купити чогось в поїзд. Місце, де їдять, виявилося в якомусь старому будинку-колодязі, де сходи жмуться до стін, а посередині великий "колодязь". Їжа вся коштувала дорожче, ніж я з собою взяла, і поки я вирішувала (буквально недовго), і питала що скільки коштує - спитала ціну трьох страв, так нічого і не вибрала і пішла, на вулиці стало вже зовсім темно, і не виявилося ні моїх друзів, ні речей, ні поїзда. Хоча час був, що поїзд має ще стояти на пероні і я нормально встигаю. Я бачу якісь дивні вагони на нашій колії, типу вантажних, але вони якихось вже зовсім дивних форм і призначень, питаю, чи це четвертий потяг, мені відповідають, що так, і я біжу вперед, щоб знайти нарешті пасажирські вагони. Біжу, біжу, пробігла вагонів з 15, і їх попереду ще багато, і раптом вони закінчуються, і ні паровоза, ні пасажирських вагонів... З тим і прокинулась.

Все так красіво і романтично, він тільки починає мене цілувати з усією пристрастю, десь збоку грає "Целовать тебя в шею", і я вся така в передчутті чогось такого, такого...

І тут мене будить Таня і каже: ну ти встаєш?
Ну не западло?

Ходила я значицця вчора на Агату Крісті. Дякую за запрошення і компанію aka_lordy. З концерту я винесла два висновки:
1. живі концерти — завжди ульот
2. але я вже виросла з живих концертів у такому форматі

Настрибалась-наспівалась. Спочатку було штук 10 пісень, які я не знала, бо в принципі мало цікавлюсь творчістю Агати Крісті. Але ті пісні, що я знаю, ну і які взагалі гріх не знати, все-таки були: і «Ковер-вертолет», і «Как на войне», і «Моряк», і «Опиум», і «Черная луна», і «Сказочная тайга», і «Гетеросексуаліст», і «Секрет». І все-таки яке класне відчуття, коли ти — частина єдиного живого організму, який рухається, співає і дихає в унісон.

Інша, не дуже приємна сторона, полягала в умовах проведення концерту. Проводилося все в альта-експо. Це тимчасовий павільйон, зверху обтягнутий вінілом, виглядає жахливо. Всередині хоч було і тепло, але тіснувато, в залі сидячих місць не було, на вході були черги, в гардероб була довжелезна тричі закручена черга. В залі під час концерту всякі підлітки і малолєткі дорвались до сигарет і радісно курили направо і наліво, і чим викликали моє сильне незадоволення. Кожен четвертий, а то і третій вважав за потрібне знімати все, що відбувається, на фотомильницю, і тому майже нерухомо стояв, піднявши руки вгору і намагаючись зняти те, що на сцені крізь підняті руки тих, хто стояв попереду. Тут і так мало що видно було, а через ці підняті руки, тим менше. Ну невже їх врятують 15 розмазаних, нечітких, темних і непрофесійно знятих кадрів? А після концерту ми півгодини штовхалися в натовпі, намагаючись забрати верхній одяг. Не розумію я: або це дійсно все неправильно (накурене приміщення, штовханина, тіснота), або я з цього вже давно виросла.

Але як би там не було, я гарно провела час. Послухала вживу цих монстрів і метрів, побачила вживу легендарних Самойлових. Повтикала на барабанщєга. От кому важко приходиться під час концерту, так це йому. Це вам не на гітарі бриньчати і не рот перед мікрофоном відкривати. Викладка іде на всі 200%. А ще я позгадувала і згадала, що востаннє я була на такому концерті ще в 2003 на Арії.

Ну а так, ранок почався пізно, в зал не ходила, дивилась сни. В продовження вчорашнього сну про чаклуна і визволителя мені сьогодні приснилось, що у мене вже є дитина. А потім дивилась наступний сон, як я обідала з Кустуріцею, який дуже соромився своєї слави а потім віддав мені свою тарілку.

Друзі, а вам доводиться літати уві сні?
От мені сьогодні приснилося, що я лечу на нашу стояночку на мисі Айя. Лечу з Андрюхою, але без Тані. Таня його спорядила, провела нас і ми полетіли. Причому летіли без рук, а просто, настроїлись і полетіли, зусиллям думки. Хочеш — летиш вище. Бачиш, що знижаєшся, думаєш летіти вище і летиш вище. Мені частенько таке сниться, як я літаю. Так от, до місця ми не долетіли, бо як завжди, мені треба було вставати і йти на роботу. Але ми долетіли майже до кінця. Ми долетіли до Балаклави, пролетіли Золотий пляж. По дорозі в польоті Андрюха примудрився розбити Танін фотоапарат. Він розбив його об телеграфний стовп, та так, що залишився один об’єктив, а все інше десь погубилося. А потім ми знайшли якусь напівсекретну війьскову базу, пішли там ходити і якась падлюка притирила мої продуктові запаси — палку ковабси і батон з моєї екологічної свинської торбочки, яку під час польоту я тримала в руці. Я пішла влаштовувати розборки і кричати «віддайте мою ковбасу», на цьому і прокинулась.
Ги-ги, насниться ж таке. Але що не кажи, відчуття польоту таке класне!

З року в рік взимку і восени у мене одні і ті ж проблеми з нестачею світла, сонця, тепла і коротким світловим днем. Я сплю по 10 годин і мені цього мало, хочеться взагалі не вилазити з ліжка, або якщо і вилазити, то на пару годин посидіти перед компом з хорошим кіном або аудіокнижкою і з вишивкою в руках. Думки про таку от ідилічну зиму займають всі мої думки і не дають спокійно працювати. Я уявляю себе ідеальною домогосподаркою, з обідом з трьох страв, напеченими пиріжками і чистим домом, аби тільки не треба було вилазити в холод і зиму. Але це все з галузі фантастики, а зараз може у вас є якісь поради, як зиму пережити і при цьому не спати на ходу і щоб може якось смикатись, рухатись і радіти життю, бо так довго тривати не може.

А так все по-старому. Читаю книжки, дивлюся кіна, вишиваю, зустрічаюся з друзями, засиджуюсь допізна на роботі, п’ю кров у окремих осіб, а інших окремих осіб розважаю і заспокоюю, сачкую спортзал, слухаю Алісу і Земфіру, проводжу вечори за компом, їм творожок і сухофрукти, сплю з кішкою і чекаю весну.

якщо хочеться спати вдень - на роботі чи вдома, досить заснути на 3-5 хвилин. за цей час встигає наснитися сон, а коли прокидаєшся - ти як огірочок. ніяка кава і магічні примовляння не допоможуть так добре, як цей п"ятихвилинний сон.