kallisto_kyiv | Entries tagged with велосипеди

Як і обіцяла, пишу тепер частіше.

На Великодні вихідні хотіли поїхати з міста на великах, але вирішили не їхати на всі три дні, бо тут є справи, ну і свято це сімейне, і ще продукти всі в холодильнику закінчилися. Тож в суботу ми зранку пішли на ринок, купили як завжди овочів-фруктів, офігіли від цін на м'ясо. Я спекла пасочку в хлібопічці, а яйця ми не фарбували, якось без них вирішили обійтися. Не сильно їх їмо. Паска вийшла класна, висока, здобна, жовтенька, з великою кількістю ізюму і цукатів. Андрій наполіг і сам обмазав її збитим білком і обсипав прикрасами. А ввечері ми з батьками пішли в церкву, посвятили паски і пішли до них на вечерю.

Вчора з самого ранку планували поїхати з Гошею і Лєрою на гирло Десни, але зранку Лера прислала смс, що не може сьогодні, і ми трохи покопавшись в інеті в пошуках треку для жпс і знайшовши його, поїхали в Пущу. До нас приєднався хлопець Саша з велокиєва. Заїхали на міністерку і я там відкрила купальний сезон. Залізла в воду і трохи поплавала. Водичка ще холодна, але після велика покатить. Замахнулися ми сьогодні на Луб'янку, це якесь село, до якого нам обіцяли красиві пейзажі по сторонам і кілька сіл. Спочатку ми трохи їхали по Пущі, і приїхали до місця початку маршруту, теж біля Пущі. Важкенько було їхати, я ж дуже довго не каталась, і на спортзал забивала теж регулярно. Велику відстань зайняла саме дорога до початку маршруту, тож коли ми почали їхати, я вже трохи видохлась. Їхали по лісу, по кочкам, по піскам, я часто питала Андрія, коли ж ми вже приїдемо, але залишалося ще не менше 20 км до цілі (довжина всього маршруту 35 км). Тому ми зупинилися, перекусили, і оскільки час вже ішов до вечора, була четверта година, ми покрутили назад. Бачили по дорозі ту супер-гірку, на якій ми каталися колись з Вуду і джерело, яке теж нібито важко знайти. Загальна довжина треку склала близько 55 км. Точніше сказати не можу, бо поки що не маю велокомпа, а жпс Андрія вимкнувся, коли їхали назад.

Ось наш трек: «Покатушка на Великдень» на Яндекс.Картах

На набережній бачила університетську одногрупницю Оксану Турбал. Впізнала її, вона зовсім не змінилася за 5 років.

Вдома помили велосипеди. Мій був у пилюці, а Андрія давненько не митий.

В мультиварці готувала буженіну, дуже сподобалося в якості альтернативи покупному бутербродному м'ясу ковбасі. Раніше готувала телятину, один раз, а тепер нормального м'яса дістати не вдалося, то буду готувати індиче філе.

Квартиру в порядок привела, повикидала весь непотріб, єдине що, то ще треба перебрати одяг. І можна починати приводити голову в порядок, розбирати нереалізовані бажання, закинуті ідеї і напрями розвитку. Почали боротися з інет-залежністю, вмикаємо інет на певні години через роутер. Бо залипаємо нереально, що я, що Андрій. А можна ж стільки всього різного зробити.

у мене так довго не було жж, що мені тепер хочеться писати всякі литидибри з месиджем і без.

Сьогодні каталися зранку. На градуснику було 12 градусів, коли я виходила з дому, але все одно поїхала в майці. У нас осінь настає по календарю. От би так по календарю ще і весна наступала. Повітря холодне, прозоре, гіркувате, чисте, небо високе, листя жовтіти починає. На міністерці нікого немає, земля холодна і вогка, вода тепла. Ми не брали ні чай, ні рушники, але все одно полізли в воду і початок осені відмітили купанням. Холоднувато вже, але думаю, ще з місяць можна покупатись. Тепер треба закупити теплий одяг для покатушок, і можна продовжувати сезон дуже надовго.

Плотно обговорюємо плани на осінь. Намалювався Краків, правда, я сама не дуже вірю, що туди хочу, це все Таня підбиває. Дуже думаю над Прип’яттю. Народ каже, що поки не народжувала, туди їхати не треба, але мене туди тягне як магнітом. Хочу побачити мертве місто. В кінці жовтня збираємося в Чорноріченський каньйон подивитись і пофоткати. В Балаклаву на рибалку. В листопаді-грудні до Діанки вгості. Ну і локальні недалекі велопокатушки.

На це і буду орієнтуватися.

Давно не каталась і раптом усвідомила, що дуже скучила за велосипедом.

Вчора ввечері досліджували велодоріжки в Гідропарку. За вечір проїхала по трьом мостам: Московському, Пішохідному і Метро, а по Московському аж двічі.

А сьогодні вранці каталась по верблюду, плавала на міністерці, бігала з дядею Доктором по стадіону, качалась в залі і знову каталась. Дистильовані позитивні емоції в великих кількостях від спорту і від спілкування з Юркою.

Кататись ужасно хочеться! Візьміть мене поїздити, а?

Я тепер знаю. Я не тільки коніна (п’ю не часто, але можу перепити багатьох знайомих чоловіків і при цьому бути вмєняємою і швидко протверезіти), але ще і лосіна. В смислі, лосячити -- вкручувати на велосипеді -- можу довго і нудно.

Катались сьогодні. Вирішили замахнутись на глобальне. Поїхати на ферму страусів в Ясногородку. Виїхали в 10 годин з м. Осокорки, і до житомирської траси їхали 30 км по місту, за які я два рази думала, що здохла. Але це було не здохла, бо далі було ще гірше. Дорога туди була важкою і жаркою. Я мріяла про купання в калюжі, озері, Ірпіні, обливання відром холодної колодязної води. Я випила дофіга води і всю цю воду випотіла, я проклинала той день і ту годину, коли я дізналась про ферму в Ясногородці і коли я захотіла туди їхати на велосипедах. Під кінець дороги подзвонив Юра і передав привіт з Мангупа. Я прибадьорилась (уявила, що Юра поряд, і що він би зі мною зробив за ниття і скульож), і нормально так доїхала останні пару кілометрів до страусів.

Що вам сказати? Страусів ми бачили. Але мєльком і недовго. Ну це такі птахи з ногами і довгою шиєю. Це все, що я можу вам сказати. Спочатку був дощ і ми засіли в ресторані їсти страусяче м’ясо. Страви з нього, треба сказати, коштують дуже недешево (середня страва з м‘яса - 100 грн). В моєму улюбленому молдавському ресторані з великим меню, класним інтер’єром і великою винною картою Каса маре ціни нижчі, а вибір вина раз в десять кращий. Ну і на смак це м’ясо страусине -- так собі, нічого надзвичайного і особливого. М’ясо як м’ясо. Обслуговування довге, страви готують стільки, що можна від голоду померти прямо за столом.

На екскурсію ми не пішли, хоча я на цьому наполягала. Дивно це для мене -- проїхати таку відстань, щоб пожерти в ресторані і поїхати назад. Але ладно, буде нагода поїхати туди ще раз.

Дорога туди зайняла 67 км.

Дорога назад виявилась несподівано легкою, моя втома пройшла, скиглити не хотілось і я бадьоро і радісно майже весь час їхала перша. Середня швидкість у нас була 35-40 км, але частково заслуга цього в тому, що дорога була з гори, а не під гору. Вдома були о дев’ятій вечора, і весь маршрут зайняв 11 годин. Ми проїхали 120 кілометрів. Під кінець в литках почались судоми, але тепер, після машажу і гарячої ванни, вже полегше. Ну і ще я добре так обгоріла, причому засмага блін велосипедна. Плечі, декольте, на спині кружок від рюкзака. Прикольно.

В кінці тижня на 4 дні їдемо в Карпати на Говерлу. Думаю: може краще померти в Києві? На 2 тисячі метрів я ще не піднімалась, і пригадуючи травневий Крим, думаю, що це буде дуже важко.

На покатушки я сьогодні все-таки поїхала. Косилась-косилась на велосипед, гіпнотизувала його поглядом. Догіпнотизувалась до того, що на кухні згризла ще кусок холодця, взяла свого білого коня і пішла викатувати наслідки святкових обжирань. Для початку поїхала на набережну. Проїхала всю набережну з одного кінця в інший, давила дітей, мамів і собак, але цього мені виявилось мало. І вирішила я відвідати місця бойової слави. Давно мені спокою не давала пісня Варум про городок, в який хочеться вєрнуться і ворваться. А я уже років 5 не була біля своєї першої школи, біля нашого приватного будинку і будинку на Бакинській, де я жила до 13 років. А я ж всього боюсь ще. Машин - боюсь! Бордюрів - боюсь! Доріг незнайомих теж боюсь. Але страх страхом, але ж скільки можна по набережній кататись, я там вже всіх собак вивчила, всі повороти знаю, навіть пандус мені підкорився і на нього я виїжджаю льогко і без проблем.

Ну і покрутила я педалі в бік Куренівки - Сирця. Спочатку на м.Оболонь по вул. Мате Залки, далі по ходу трамвайних рельсів на Куренівку. Виявляється, дорога там нормальна. Машин немає, і що дуже добре, зовсім немає цих ненависних пішоходів, які чомусь завжди ідуть прямо по центру дороги і коли кажеш їм "бі-бі" починають метатись і мені доводиться злазити з велосипеда, і стояти чекати, коли ж вони нарешті визначаться, яка сторона дороги сьогодні їм більше подобається.

( читати далі )

категорично не хочу кататись одна. Всі, хто міг зі мною поїхати, виїхали з міста на пару днів / поламали велосипеди / пробили колеса / не можуть.

Хто хоче до мене приєднатись і покататись сьогодні в другій половині дня - дзвоніть, пишіть! Ви мені дуже потрібні!

Це фото з недільної покатушки.

Фото бай

vitalyt

Оооо кайф! Я сьогодні цілий день каталась. Встигла попити води після вчорашнього обжорства і обпивства, і поїхала. Спочатку з Танею, Андрюхою і Юрою їздили через Верблюд на Міністерку. Їхали по бездоріжжю, по кочкам, переходили вбрід річечку, а потім катались біля Міністерки. Це мене вже готують до того, що буде, коли ми будемо їздити кататись перед спортзалом. І ще я сьогодні відкрила купальний сезон! Цілих 30 секунд провела в воді :) Думала, що пропливусь, але температура води 8-10 градусів, так що особливо не наплаваєш.

А після того я з

vitalyt поїхала в парк дружби народів смажити сосиски. Досягнення з парку: мені підняли сидіння і я цілу другу половину дня вчилася стартувати з піднятим сидінням, що не так просто, якщо я звикла їздити з опущеним; а ще мене пофоткали в шоломі і з велосипедом, так що я сподіваюсь, скоро покажу вам фотки.

Руки болять, ноги в синцях, поки що не болять, але я вірю: крепатурка скоро прийде, на голові досі відчуваю шолом, а тіло розхитується, ніби я їду на велосипеді. Втомлена, але не виснажена, буду вишивати :)

Подумалось мені, що я давно не каталась, взяла велосипед, одягнула свою гламурну шапку в квіточки і пішла на вулицю. Спочатку каталась по набережній. Скучно там було: бабушки не попадались, з пандуса з’їхала підозріло легко, навколо клумби аж три рази об’їхала. І вирішила я, не багато і не мало, подивитись, що робиться в парку дружби народів. Там народу поменше, простору побільше, дороги різні є: і трава, і грязюка, і пісок, і плитка, і плити, і плитищи, і укатана зручна дорога. Побоялась-пожахалась, це ж так далеко їхати, попереду цілий московський міст, куча бровок, машини всякі, але я ж не з лякливих! І поїхала, а що ви думаєте! Переїжджала міст без пригод, тільки вітер зносив, крутити педалі важче було. В парку об’їздила всі доріжки і стежки, наламала мамі котиків, долала піски, заїжджала на гірки, переключала передачі, їздила по плитам, дивилась на дніпро, слухала пташок на деревах і Нотр дам де парі в навушниках. На зворотній дорозі злетів цеп, а Юра мені якраз не показував і не розказував, як його назад причепити. Зупинила якогось хлопця на велосипеді, але він щось подивився подивився і не придумав як його причепити. Тоді я пішла в Адреналін, де купувала вел, і добрий хлопець-продавець мені цеп причепив назад.

Результат: на бровки заїжджала, на гірки заїжджала і з гірок потихеньку котилась, передачі переключала, повертала плавно і круто, біля собак ходила пішки, дитина якась під колеса кидалась, але я благородно її помилувала і не стала давити і дозволила погладити колесо. Я собою пишаюсь як завжди :)

Сьогодні я пережила свій перший бойовий виїзд. І як в таких справах часто буває, без травм не обійшлося.

Прямо не знаю, що би я робила без Юри. Він звичайно злий і місцями фашист, але примушує мене робити речі, які в результаті підуть мені ж на користь. Каталась сьогодні по набережній, вчилася повертати навколо клумб, заїжджати на пандус, переключати передачі, розбиралася в манетках, заїжджала і з’їжджала з бордюрів, слухала як відбиватись від собак, якщо вони раптом починають приставати. Я їхала, а Юра біг, у нього пробіжка перед залом. В залі на радостях зробила подвійну програму, а потім таким самим маршрутом їхали назад.

Результат: повертати якось навчилась, на похилі плити заїжджати навчилась, але треба закріпити. Грохнулась всього один раз, але відчутно і на коліна, тому Атлантида під дуже великим питанням. Там важливі цілі коліна.

Не пройшло і трьох місяців, як Юра надумався продовжити наші несистемні уроки. Нагадаю, перший був 9 вересня, коли я вперше сіла на велосипед. І от сьогодні я їхала в спортзал на велосипеді, а Юра мені допомагав, підказував і підстраховував. І оскільки до спортзалу добрались абсолютно без пригод і Юра мене дуже хвалив, доведеться мені все-таки подумати про купівлю велосипеда. Тим більше, що я пообіцяла.

сьогодні у мене важливий день
сьогодні Юра навчив мене кататись на велосипеді. це було нескладно, хоча я ішла на урок з думкою, що сьогодні навряд чи щось вийде. але Юра підійшов до діла ґрунтовно: спочатку розказав, де що є в велосипеді і що за що відповідає, потім показав як правильно сідати і стартувати, так що хвилин через 30 я могла їхати без його тримання за велосипед і вирівнювання мене. найскладнішим для мене тут виявилось навіть не стартування, а тримання рівноваги спиною і постійні нагадування не навалюватись на кермо. але з цим я думаю, я успішно справилась. рівно їхати у мене виходить. спочатку ми їздили на доріжці навпроти Веста, потім біля роддома, а потім невмолимий тренер вигнав мене на набережну, де я намагалась давити велосипедистів, дівчину, і кілька разів самого Юру за всякі єхидні висловлювання. на наступному уроці будемо вчити повертати.