kallisto_kyiv: (хаус задумався)

Здрастє. Мене звати Женя і у мене в голові живуть таргани. Я пару останніх днів думаю про любов і нелюбов, про різних чоловіків і їхні особливості. І от яка думка намалювалась.

Чим старша, стаю, тим більше "не" в мені виникає. В 15 їх майже не було, в 25 їх багато (список нижче), боюся подумати, що буде через 10-15 років.

Я думаю, що не змогла б полюбити: єврея, людину східної національності (араби, азербайджанці, вірмени, турки), лисого чоловіка, з дредами, волохатого, який не стрижеться по три місяці, сильно худого, сильно товстого, з волоссям в носі і в вухах, який носить лаковані туфлі з довгими носами під джинси, у якого криві чи негарні зуби, у якого товсті пальці, у якого тонкі пальці, у якого велик ардіс чи команч, у якого чотири крутих велики, чоловіка, якого звуть Коля, Міша і Вова мабуть теж туди. Ще б я не змогла полюбити чоловіка, який тусовщик і ходить по клубах, який зануда і нікуди не ходить, а сидить вдома і не має ніяких інтересів. Чоловіка, який сильно заумний. Гопніка. Чоловіка, який на вулицю не для спорту носить кросівки і спортивний костюм, я би теж ніколи не змогла полюбити. Того, хто п"є на вулиці пиво і їсть насіння, який кидає недопалки на землю і плює. Того, хто зловживає алкоголем і не контролює себе. Того, хто в присутності жінки матюкається. Того, хто не поважає жінку. Не змогла би полюбити фанатика будь чого: націоналізму, шовінізму, скінхедизму, фашизму, космополітизму, растаманства, будь-якої секти і релігії, і якщо православ"я ще куди не йшло, то від сектантів я сахаюся як від вогню. І ще не змогла б полюбити того, хто вживає наркотики. І травку теж. Чого хорошого від них можна чекати?

І якщо так розібратися, то нічого і нікого не залишається. І я от ходжу і думаю: я що, приречена на самотність? Причому раніше таких загонів не було. А тепер є. І чим далі, тим їх більше. Коли знайомлюся з чоловіком і помічаю в ньому парочку з цих недоліків, мене капітально відвертає від людини. Капітально. Ніяких паралелей на тему я+він. Ми можемо місяцями спілкуватися по асі, коли я його не бачу, всьо шарман. Але коли бачу вживу і око чіпляється за щось із того, що я не сприймаю, настає відмороження. Тобто людина в інеті одна, цікавий і дотепний співрозмовник, з яким можна обговорити все-все на світі, вилити душу, навіть трішечки пофліртувати, а в реалі - я іду з ним поряд і думаю, нехай це вже скоріше закінчиться, о, ця людина зовсім не така, як я собі уявляла. А якщо ця людина навіть не з інету, тоді все ще гірше. Я не знаю, про що з такою людиною говорити. Я не знаю, чим людина захоплюється, чим живе, чим підживити розмову. Обтяжуюсь цією розмовою, бо ми якийсь час перебуваємо разом і треба про щось говорити, але спільних тем немає. Щось особисте цій людині не розкажеш, бо погано знайомі, а про погоду і долар говорити я не люблю.

У мене є 8 хвилин на цей пост

Всі диброві записи перемістилися в твіттер.

Прокидання і лягання спати. Для прокидання настроїла комп, щоб він вмикався в 7-25. Спати для цього лягаю тепер раніше. Настроїла програмку, щоб комп примусово вимикався в 0.30. Діє.

Збіги дивні. Тільки сьогодні прочитала, що Дженіфер Морісон з Хауса грає на Бродвеї в якійсь п’єсі матір сліпоглухонімої письменниці Кеті Халлен, а потім через півгодини почула про неї в аудіокнижці Кові. А раніше ні разу про неї не чула і не знала. Нагода дізнатися більше.

Слухаю Кові. Тарганів у голові розганяє капітально, а заодно наводить ясність. Дуже помічний. Дуже задоволена. Ремонт голови в процесі.

Таскаюся з блокнотиком-щоденником, де записую всі справи, уроки і т.д. Лекція по тайм-менеджменту з кругозору дуже допомогла. Саші-лектору респект.

У мене пачка нових учнів, всі такі прекрасні, що слів немає.

Я неймовірно щаслива останніми днями. Моє життя наповнене і плідне. Дні не проходять даремно і все налагоджується.

На Демерджи я скоріше за все не їду, хоча дуже хочеться.

Вишиваю фламінго, поки немає деталей, називаю їх пюрешкою. Вони такі ж рожеві.

Слухаю Валькірію Семьонової і читаю Ксеноцид Орсона Карда.

Ходжу в спортзал для того, щоб стати газелькою і стройняшкою. По можливості стараюсь не пропускати.

Ремонт майже закінчився. Поклали плитку, попереду встановлення сантехніки.

Всьо, час вичерпано, зараз комп буде вимикатись. Всім чмокє
kallisto_kyiv: (королева)
Що я не встигла на поїзд.

Ми з якоюсь групою кудись їхали. Часу до поїзда було ще багато і я вирішила піти перекусити або купити чогось в поїзд. Місце, де їдять, виявилося в якомусь старому будинку-колодязі, де сходи жмуться до стін, а посередині великий "колодязь". Їжа вся коштувала дорожче, ніж я з собою взяла, і поки я вирішувала (буквально недовго), і питала що скільки коштує - спитала ціну трьох страв, так нічого і не вибрала і пішла, на вулиці стало вже зовсім темно, і не виявилося ні моїх друзів, ні речей, ні поїзда. Хоча час був, що поїзд має ще стояти на пероні і я нормально встигаю. Я бачу якісь дивні вагони на нашій колії, типу вантажних, але вони якихось вже зовсім дивних форм і призначень, питаю, чи це четвертий потяг, мені відповідають, що так, і я біжу вперед, щоб знайти нарешті пасажирські вагони. Біжу, біжу, пробігла вагонів з 15, і їх попереду ще багато, і раптом вони закінчуються, і ні паровоза, ні пасажирських вагонів... З тим і прокинулась.
kallisto_kyiv: (хаус задумався)
У френдстрічці наткнулась на пост одної френдесси, що вона хоче фотосесію.

І зрозуміла.

Я давно нічого не хотіла. Ну так, знаєте, як це буває? Дуже сильно чогось хотіти, а потім це отримувати, і тоді такий кааайф! От як я на Гару хотіла піти. Так хотіла, так хотіла. А потім підняла попу, пішла знайшла квитки, підбила на це діло Танюху і Андрюху, і побачила Гару вживу.

Останнім часом все, що зі мною відбувається, відбувається якось на автоматі і без якихось особливо сильних емоцій і душевних поривів. Ну сталося і добре. Не сталося - і теж добре. Багато чого хочеться, але це все я готова відкласти на потім, на невизначений термін.

Правда останнім часом викристалізувались дві речі, яких мені по-справжньому захотілося. Це поїхати в гості до Діанки і жити окремо від батьків. Цілі поменше: заповнити робочий день студентами, яких я буду вчити німецької мови, ходити на курси по шиттю по будням зранку, а ще -- займатися рукоділлям: вишивати, робити прикраси, це мені дійсно цікаво і в цьому напрямку дуже працює ентузіазм і фантазія. /а ентузіазму щодо офісу у мене мінус нуль, Віталік/ Вести курси з вишивки на кругозорі - дуже хочеться, щоб все вийшло. Навчитися робити декупаж, зварити мило з нуля, наваляти собі войлочні буси і сережки -- такі, як я хочу і в таких кількостях, як я хочу. Хочу поїхати на Айю цього року хоча би на тиждень, і по мандрівкам особливих побажань здається більше немає.

Просвіт попереду нібито є. Є куди рухатись. Туди і піду.
мені подобається бути дорослою більше, ніж бути дитиною. ніхто мені не вказує що і як робити, ніхто не повчає. я можу ходити на вулиці без шапки, їсти в мороз морозиво, сидіти на роботі з закладеними за вуха ногами залізши з ногами на крісло, можу витрачати гроші на що хочу і їсти навіть саму некорисну або навпаки корисну, але неапетитну їжу і ніхто не може при цьому на мене вплинути, окрім мабуть Тані, та і то, вона ж не завжди мене бачить :Р
це все у мене було раніше, але тоді на мене могли вплинути чиїсь слова, а тепер на себе впливаю тільки я
kallisto_kyiv: (королева)
щось я перестала сама собі в дзеркалі подобатись: якийсь занадто затравлений вираз обличчя. і це вже з тиждень так.
Знаєте, що мене найбільше дивує і захоплює в людях?

Не надзвичайні розумові якості. Не вміння заробити купу грошей. Не злість і дратівливість, без яких сьогодні нікуди. Не вміння гарно одягатись і гарно виглядати в будь-якій ситуації. Не байдужість і не вміння спокійно переносити життєві негаразди.

Доброта.

Навіть коли я погано поводжусь, коли мелю всяку дурню, коли незважаючи на те, що мені щось показували і пояснювали 15 разів, а я забуваю і все одно роблю неправильно, коли забуваюсь і поводжусь неправильно, мене дивують люди, які до цього ставляться з безмежним терпінням і добротою і пояснюють в 16-й раз, показують, що вони бачать мою таку поведінку (не ігнорують, ні, а саме показують), але все одно ставляться до цього з посмішкою.

На таких людях тримається мій світ
Останнім часом ритм життя трохи сповільнився. В першу чергу, через роботу. Я затримуюсь на роботі, іду після сьомої. Коли пощастить і майкрософт забуває про нас, іду о сьомій. Коли не пощастить і згадує, тоді іду пізніше. Он в п’ятницю майже о десятій пішла.

Вранці ходжу в спортзал. Зі мною ходить Таня. По святах ходить Юра. По дуже великих Андрюха. Добре, що вранці є час на спортзал, але я відчуваю, що все одно мало рухаюсь. Є ідея ходити на каток раз на тиждень, і раз-два в басейн. Спробуємо, подивимось, чи приживеться.

Їжджу в метро. Мені на роботу на одинадцяту, тому їду я далеко не в годину пік. В вагоні зі мною їде стільки народу, що хочеться закричати: Люди, робочий же час. Що ви всі робите в цей час в метро? Останнім часом особливо не виношу, коли хтось втручається в мій особистий простір. Зрозуміло, що в метро надто багато народу, щоб можна було тримати піонерську дистанцію, але все ж гарчу на тих, хто намагається торкатись мене сумкою, рукою, навалюється на мене, торкається моїх рук і спини. Не було б у мене плеєра і телефона з книжкою, щоб відключатися на всю дорогу, чокнулась би.

Розчарувалася в чоловіках. Навіть ті, хто з першого погляду видаються цілком нормальними, виявляються недостатньо сильними. Треба, щоб був як скеля, як стіна, щоб на нього можна було спертися і не боятися, що він впаде або похитнеться. Як набридли ці мямлі, які мають постійні проблеми з собою. І не треба казати, що такі не всі. Я перевіряла, у всіх є таргани в голові. І ці таргани бувають великі і дуже великі. Так що не треба казати, мені зі сторони все одно видно краще. Ці слабкі чоловіки не можуть розібратися з батьками, домашніми тваринами, дітьми, квартирами і будинками, здоров’ям, роботами, чоловіки говорять одне, а роблять при цьому інше, 99% з них не НЕ ЗНАЮТЬ, ЧОГО ВОНИ ХОЧУТЬ і ДЛЯ ЧОГО ЖИВУТЬ і топчуться на одному місці і все чекають чекають чогось, а виходить, що вчорашній день і хороший момент, який все не приходить. Є і приємні винятки. Їх дуже мало і на них завжди великий попит. Тому якщо такий в руки попаде, то тримати його треба міцно. Але їх дуже мало. Зрозуміла я одне: покладатися можна тільки на себе. Одна я зроблю все так, як треба, сама про себе зможу подбати, якщо я собі щось пообіцяю, то роблю це, якщо я чогось хочу, то купую це собі або роблю так, щоб цього досягти, одна я себе можу підігнати і активувати, тримаю швидкий темп і не даю собі поблажок. Ніхто (крім одного, і то з певними умовами) з оточуючих чоловіків не може мені цього дати. Буду жити як і жила, але тепер не буду чекати принця. Вони бувають, але ось портрет середньостатистичного принця: кінь хромий, меч загубив, шкарпетки діряві, мету приїзду назвати не може і чекає, що я його розважати буду. А нафіг взагалі комусь такий принц треба?

я стою

Apr. 5th, 2007 05:38 pm
kallisto_kyiv: (погляд)
Що ж це таке? Всі навколо паруються, повально і тотально паруються, а ще розмножуються. Заміж вийшла моя двоюрідна сестра Іра, яка старша мене на півроку. В брата Олега, одруженого вже років з 8, вже двоє діток - Юрчик ходить в 1 клас, а Софійка скоро піде. Брат Руслан виховує з дружиною 2-річного синочка. Брат Льоня, молодший мене на півроку, і між іншим, одружений вже вдруге, ростить донечку Юліану. Брат Андрій старший на 2 місяці одружений вже третій рік. Брат Ромко, якому виповнюється 18, на крок від одруження. У мене 9 братів і три сестри, різних, рідних і двоюрідних. З них 7 братів доросліші за 17 років і ВСІ одружені, а з сестер одна старша 17 років і теж одружена.

Учениця дизайнера на роботі, якій немає ще 20 років, заміжня вже два роки! Мій перший коханий народив вже другого сина! Птахи на хвості донесли чутки, що одружується навіть мій другий серйозний екс-бойфренд, з яким я прозустрічалась цілих півтора роки! Ну що ж це таке! Якщо глянути в бік шоу-бізнесу і політики, то таке враження, що всі відомі люди повально вирішили себе клонувати - Пономарьов, Подкопаєва, Єгорова, Кільчицька, Бужинська. Це просто капець якийсь! Таке враження, що світ вирує навколо мене як воронка, а я одна стою в центрі і дивлюся на це все...

Profile

kallisto_kyiv

April 2017

S M T W T F S
      1
23 45678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 19th, 2017 09:43 pm
Powered by Dreamwidth Studios