Що наше життя? Любов!

Здрастє. Мене звати Женя і у мене в голові живуть таргани. Я пару останніх днів думаю про любов і нелюбов, про різних чоловіків і їхні особливості. І от яка думка намалювалась.

Чим старша, стаю, тим більше "не" в мені виникає. В 15 їх майже не було, в 25 їх багато (список нижче), боюся подумати, що буде через 10-15 років.

Я думаю, що не змогла б полюбити: єврея, людину східної національності (араби, азербайджанці, вірмени, турки), лисого чоловіка, з дредами, волохатого, який не стрижеться по три місяці, сильно худого, сильно товстого, з волоссям в носі і в вухах, який носить лаковані туфлі з довгими носами під джинси, у якого криві чи негарні зуби, у якого товсті пальці, у якого тонкі пальці, у якого велик ардіс чи команч, у якого чотири крутих велики, чоловіка, якого звуть Коля, Міша і Вова мабуть теж туди. Ще б я не змогла полюбити чоловіка, який тусовщик і ходить по клубах, який зануда і нікуди не ходить, а сидить вдома і не має ніяких інтересів. Чоловіка, який сильно заумний. Гопніка. Чоловіка, який на вулицю не для спорту носить кросівки і спортивний костюм, я би теж ніколи не змогла полюбити. Того, хто п"є на вулиці пиво і їсть насіння, який кидає недопалки на землю і плює. Того, хто зловживає алкоголем і не контролює себе. Того, хто в присутності жінки матюкається. Того, хто не поважає жінку. Не змогла би полюбити фанатика будь чого: націоналізму, шовінізму, скінхедизму, фашизму, космополітизму, растаманства, будь-якої секти і релігії, і якщо православ"я ще куди не йшло, то від сектантів я сахаюся як від вогню. І ще не змогла б полюбити того, хто вживає наркотики. І травку теж. Чого хорошого від них можна чекати?

І якщо так розібратися, то нічого і нікого не залишається. І я от ходжу і думаю: я що, приречена на самотність? Причому раніше таких загонів не було. А тепер є. І чим далі, тим їх більше. Коли знайомлюся з чоловіком і помічаю в ньому парочку з цих недоліків, мене капітально відвертає від людини. Капітально. Ніяких паралелей на тему я+він. Ми можемо місяцями спілкуватися по асі, коли я його не бачу, всьо шарман. Але коли бачу вживу і око чіпляється за щось із того, що я не сприймаю, настає відмороження. Тобто людина в інеті одна, цікавий і дотепний співрозмовник, з яким можна обговорити все-все на світі, вилити душу, навіть трішечки пофліртувати, а в реалі - я іду з ним поряд і думаю, нехай це вже скоріше закінчиться, о, ця людина зовсім не така, як я собі уявляла. А якщо ця людина навіть не з інету, тоді все ще гірше. Я не знаю, про що з такою людиною говорити. Я не знаю, чим людина захоплюється, чим живе, чим підживити розмову. Обтяжуюсь цією розмовою, бо ми якийсь час перебуваємо разом і треба про щось говорити, але спільних тем немає. Щось особисте цій людині не розкажеш, бо погано знайомі, а про погоду і долар говорити я не люблю.