![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
по гарячим слідам
Mar. 20th, 2009 12:27 amКен Фоллетт
Столпы земли
Не люблю історичні романи і зазвичай не читаю їх, бо в них мені намагаються нав’язати бачення історичної ситуації автором, і всякі авторські ж домисли на цю тему. Історія об’єктивна. Автори і історики суб’єктивні. Не читаю історичні романи ще і тому, що мені глибоко фіолетово, хто там кому яку козню зробив і хто кого вбив. Мене більше цікавить фантастика або твори, де описуються людські стосунки. Але твір, про який я хочу написати сьогодні, я прочитала з задоволенням і величезним інтересом.
В першу чергу роман захопив мене тим, що там описаний маленький світ. 40 чоловік в монастирі — це вже багато. Поселення в 1000 чоловік — це вже ахрєнєнний культурний і торговий центр і мегаполіс. Долі людей, що живуть на одній місцевості (навіть не в одному місті!) переплетені настільки, що вони стикаються все життя і пов’язані все життя.
Сюжет. 12 століття, Англія, міжусобні війни і боротьба за престол між принцесою Мод, королем Стефаном, графом Робертом Глостером. Всі вони в різні етапи по черзі отримують верх, а на того, хто зверху, тобто на престолі, чинять тиск різні землевласники, рицарі і звичайно духовенство. Я думала, це в наш час з’явилися панібратство, лицемірство і підкуп. Виявляється, вони були ще і тоді, і причому проявлялися так само гостро, як і зараз.
Центром сюжету є будівництво собору в Кінгсбріджі, яке триває десятки років. Нагадаю, світ маленький і масштаби всього, що там діється, в десятки разів мнші за нинішні. Це в наш час реально побудувати церкву за рік, використовуючи сучасні методи. А тоді камені вирізали в каменоломні вручну, ці глиби доставляли до місця будівництва, ліс валили вручну і дошки виготовляли вручну, кількість людей, задіяних безпосередньо на будівництві, була невелика — до 100 чоловік, швидко гнати стіни не могли, бо розчин, яким скріпляли стіни, довго скріплявся, і під великою вагою стін, міг обвалитись.
Том Будівельник з вагітною дружиною і двома дітьми іде від міста до міста, але ніде не може знайти роботу, ніде його не можуть залишити. Його мрія — збудувати собор, на крайняк хоча би церкву. Вони бідні настільки, що їдять одну ріпу і по морозу йдуть далі в пошуках роботи. Десь в лісі у дружини починаються пологи, під час яких вона помирає. Том, який вирішує, що гуманніше буде залишити дитину померти в лісі, ніж взяти її з собою і не мати змоги дати їй нормальний догляд і харчування. Невдовзі після того він зустрічає жінку з хлопчиком років 10, які живуть в лісі. Любов настає швидко, і далі вони вже йдуть разом.
Дитина, залишена в лісі, не помирає. Їй надали притулок монахи монастиря, що розташовувався в лісі неподалік. Так в роман входить пріор Філіп, який спочатку був настоятелем монастиря в лісі, а потім, завдяки своїм рішучості і розуму, став пріором в Кінгсбріджі. Цікаво було читати про життя монахів у той час. Було престижно віддавати дітей в монастир, причому батьки повинні були дати щось монастирю за те, що вони будуть утримувати їхню дитину. Людина, яка готувалася стати послушником, повинна була дати три обітниці: слухняності, целібату і смирення і дійсно цього дотримувались. Вони молилися, ходили на ці меси і вдень, і вночі. Але разом з тим монастирі володіли пасовиськами, селами, мали певні статки і доходи. А начальство — священики, єпископи, секретарі різні — могли володіти ще більшим майном, що для мене стало несподіванкою.
Я зупинилася на тому, що Філіп стає пріором в Кінсгбріджському монастирі. Туди ж, слідуючи за свою дитиною, приходить Том Будівельник з родиною. Але роботи для нього немає, бо попередній пріор привів монастир до занепаду, і щоб повернути колишню велич, потрібні роки. Але син жінки, яка прибилась до Тома, наляканий тим, що їм знову доведеться голодати і не мати прихисту, підпалює існуючу церкву, і вона руйнується дощенту.
І пріор Філіп не бачить інших перспектив, ніж будувати новий собор. Роботу над собором, звичайно ж, очолює Том. Йому дозволяють брати каміння з графської каменломні, добувати ліс. Починається будівництво, яке тривало 30 років. За цей час багато чого відбувається і міняється. На сцену виходять нові герої, сюжетні лінії карколомно переплітаються, перед нами постає грандіозна панорама найтемніших років у історії Англії. Ми бачимо фатальні пристрасті, високу любов, ненависть і боротьбу самолюбств. Добро і зло міняються місцями і їх часом важко відрізнити одне від одного.
Книга читається дуже легко і захопливо. Це щось на зразок серіалу про Середні віки. Автор стежить за героями впродовж 40 років. Інтрига роману захоплює і не відпускає до останньої сторінки.
Вердикт: 10 з 10
Столпы земли
Не люблю історичні романи і зазвичай не читаю їх, бо в них мені намагаються нав’язати бачення історичної ситуації автором, і всякі авторські ж домисли на цю тему. Історія об’єктивна. Автори і історики суб’єктивні. Не читаю історичні романи ще і тому, що мені глибоко фіолетово, хто там кому яку козню зробив і хто кого вбив. Мене більше цікавить фантастика або твори, де описуються людські стосунки. Але твір, про який я хочу написати сьогодні, я прочитала з задоволенням і величезним інтересом.
В першу чергу роман захопив мене тим, що там описаний маленький світ. 40 чоловік в монастирі — це вже багато. Поселення в 1000 чоловік — це вже ахрєнєнний культурний і торговий центр і мегаполіс. Долі людей, що живуть на одній місцевості (навіть не в одному місті!) переплетені настільки, що вони стикаються все життя і пов’язані все життя.
Сюжет. 12 століття, Англія, міжусобні війни і боротьба за престол між принцесою Мод, королем Стефаном, графом Робертом Глостером. Всі вони в різні етапи по черзі отримують верх, а на того, хто зверху, тобто на престолі, чинять тиск різні землевласники, рицарі і звичайно духовенство. Я думала, це в наш час з’явилися панібратство, лицемірство і підкуп. Виявляється, вони були ще і тоді, і причому проявлялися так само гостро, як і зараз.
Центром сюжету є будівництво собору в Кінгсбріджі, яке триває десятки років. Нагадаю, світ маленький і масштаби всього, що там діється, в десятки разів мнші за нинішні. Це в наш час реально побудувати церкву за рік, використовуючи сучасні методи. А тоді камені вирізали в каменоломні вручну, ці глиби доставляли до місця будівництва, ліс валили вручну і дошки виготовляли вручну, кількість людей, задіяних безпосередньо на будівництві, була невелика — до 100 чоловік, швидко гнати стіни не могли, бо розчин, яким скріпляли стіни, довго скріплявся, і під великою вагою стін, міг обвалитись.
Том Будівельник з вагітною дружиною і двома дітьми іде від міста до міста, але ніде не може знайти роботу, ніде його не можуть залишити. Його мрія — збудувати собор, на крайняк хоча би церкву. Вони бідні настільки, що їдять одну ріпу і по морозу йдуть далі в пошуках роботи. Десь в лісі у дружини починаються пологи, під час яких вона помирає. Том, який вирішує, що гуманніше буде залишити дитину померти в лісі, ніж взяти її з собою і не мати змоги дати їй нормальний догляд і харчування. Невдовзі після того він зустрічає жінку з хлопчиком років 10, які живуть в лісі. Любов настає швидко, і далі вони вже йдуть разом.
Дитина, залишена в лісі, не помирає. Їй надали притулок монахи монастиря, що розташовувався в лісі неподалік. Так в роман входить пріор Філіп, який спочатку був настоятелем монастиря в лісі, а потім, завдяки своїм рішучості і розуму, став пріором в Кінгсбріджі. Цікаво було читати про життя монахів у той час. Було престижно віддавати дітей в монастир, причому батьки повинні були дати щось монастирю за те, що вони будуть утримувати їхню дитину. Людина, яка готувалася стати послушником, повинна була дати три обітниці: слухняності, целібату і смирення і дійсно цього дотримувались. Вони молилися, ходили на ці меси і вдень, і вночі. Але разом з тим монастирі володіли пасовиськами, селами, мали певні статки і доходи. А начальство — священики, єпископи, секретарі різні — могли володіти ще більшим майном, що для мене стало несподіванкою.
Я зупинилася на тому, що Філіп стає пріором в Кінсгбріджському монастирі. Туди ж, слідуючи за свою дитиною, приходить Том Будівельник з родиною. Але роботи для нього немає, бо попередній пріор привів монастир до занепаду, і щоб повернути колишню велич, потрібні роки. Але син жінки, яка прибилась до Тома, наляканий тим, що їм знову доведеться голодати і не мати прихисту, підпалює існуючу церкву, і вона руйнується дощенту.
І пріор Філіп не бачить інших перспектив, ніж будувати новий собор. Роботу над собором, звичайно ж, очолює Том. Йому дозволяють брати каміння з графської каменломні, добувати ліс. Починається будівництво, яке тривало 30 років. За цей час багато чого відбувається і міняється. На сцену виходять нові герої, сюжетні лінії карколомно переплітаються, перед нами постає грандіозна панорама найтемніших років у історії Англії. Ми бачимо фатальні пристрасті, високу любов, ненависть і боротьбу самолюбств. Добро і зло міняються місцями і їх часом важко відрізнити одне від одного.
Книга читається дуже легко і захопливо. Це щось на зразок серіалу про Середні віки. Автор стежить за героями впродовж 40 років. Інтрига роману захоплює і не відпускає до останньої сторінки.
Вердикт: 10 з 10
