В гості до страусів

Я тепер знаю. Я не тільки коніна (п’ю не часто, але можу перепити багатьох знайомих чоловіків і при цьому бути вмєняємою і швидко протверезіти), але ще і лосіна. В смислі, лосячити -- вкручувати на велосипеді -- можу довго і нудно.

Катались сьогодні. Вирішили замахнутись на глобальне. Поїхати на ферму страусів в Ясногородку. Виїхали в 10 годин з м. Осокорки, і до житомирської траси їхали 30 км по місту, за які я два рази думала, що здохла. Але це було не здохла, бо далі було ще гірше. Дорога туди була важкою і жаркою. Я мріяла про купання в калюжі, озері, Ірпіні, обливання відром холодної колодязної води. Я випила дофіга води і всю цю воду випотіла, я проклинала той день і ту годину, коли я дізналась про ферму в Ясногородці і коли я захотіла туди їхати на велосипедах. Під кінець дороги подзвонив Юра і передав привіт з Мангупа. Я прибадьорилась (уявила, що Юра поряд, і що він би зі мною зробив за ниття і скульож), і нормально так доїхала останні пару кілометрів до страусів.

Що вам сказати? Страусів ми бачили. Але мєльком і недовго. Ну це такі птахи з ногами і довгою шиєю. Це все, що я можу вам сказати. Спочатку був дощ і ми засіли в ресторані їсти страусяче м’ясо. Страви з нього, треба сказати, коштують дуже недешево (середня страва з м‘яса - 100 грн). В моєму улюбленому молдавському ресторані з великим меню, класним інтер’єром і великою винною картою Каса маре ціни нижчі, а вибір вина раз в десять кращий. Ну і на смак це м’ясо страусине -- так собі, нічого надзвичайного і особливого. М’ясо як м’ясо. Обслуговування довге, страви готують стільки, що можна від голоду померти прямо за столом.

На екскурсію ми не пішли, хоча я на цьому наполягала. Дивно це для мене -- проїхати таку відстань, щоб пожерти в ресторані і поїхати назад. Але ладно, буде нагода поїхати туди ще раз.

Дорога туди зайняла 67 км.

Дорога назад виявилась несподівано легкою, моя втома пройшла, скиглити не хотілось і я бадьоро і радісно майже весь час їхала перша. Середня швидкість у нас була 35-40 км, але частково заслуга цього в тому, що дорога була з гори, а не під гору. Вдома були о дев’ятій вечора, і весь маршрут зайняв 11 годин. Ми проїхали 120 кілометрів. Під кінець в литках почались судоми, але тепер, після машажу і гарячої ванни, вже полегше. Ну і ще я добре так обгоріла, причому засмага блін велосипедна. Плечі, декольте, на спині кружок від рюкзака. Прикольно.



В кінці тижня на 4 дні їдемо в Карпати на Говерлу. Думаю: може краще померти в Києві? На 2 тисячі метрів я ще не піднімалась, і пригадуючи травневий Крим, думаю, що це буде дуже важко.