![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kallisto_kyivНарешті я дозріла на те, щоб написати пост про мою відпустку.
Відпустка у мене цього року була дуже довга, дуже релаксуюча. Я наплавалась і засмагла, як не засмагала всі попередні роки. Я жила в наметі і мені це подобалось. Мене навіть не напрягало варити хавчик для наших добитчиків і чотирьох інших обормотів, які приїжджали на кілька днів всередині відпочинку. Я планувала, що ми встигнемо більше, з"їздимо ще і в Бахчисарай, і може ще кудись, Крим же дуже великий і дуже класний. Але не зовсім склалось, і я навіть зараз не скажу, що це погано. Все склалось саме так, як склалось.
Все було так:
Стоянка
Стали ми там же, де стояли на початку літа, коли приходили на мис Айя, в Блукаючій бухті, перед пляжем Інжир і перед Жопою. Спочатку трохи в стороні, а потім, коли звільнилося місце, зайняли хороші зручні місця. Вікна у мене виходили на море :) Дивишся в антимоскітку, а там море. Хоча в цьому були і свої мінуси: коли море штормило, весь намет трясло і сильно завивав вітер. Було незатишно. Організували ми столик і місце, де тримали продукти. І частина продуктів стояла в наметі Тані і Андрія. Щоб було м"якше спати, під намет стелили хвою і накривали клейонкою, щоб не проколювала дно. Стояли ми в сосново-ялівцевому гаю. Добиралися ми туди з Балаклави на катері до Золотого пляжа, а звідти хвилин 15-20 пішки. А якщо пішки з Балаклави або в Балаклаву, то приблизно півтори години. Не дуже далеко від цивілізації, але достатньо, щоб почуватися відірваним від життя.
Продукти і харчування
З Києва ми взяли з десяток тушонок, пару пакетів круп, спеції, суміші для млинців, оладок і дерунів. Ще у нас була мультипаливна горілка, сковорідка, трилітровий чайник. Тож проблем з приготуванням їжі у нас не було. Крім того, ми намагались урізноманітнити наш раціон, купували в балаклаві овочі і фрукти, з овочів готували рагу і салати, фрукти їли так. Варили супчики, кашки, запікали картоплю. Навіть шашлики кілька разів смажили, і курячі крильця на вогні робили. А найбільшим шиком були млинці, які ми потім заправляли ікрою, згущонкою, паштетами. Сусіди по стоянці на нас недобро косились і ковтали слинку, бо не всі так добре підготувалися, як ми.
А ще дуже варте уваги згадування про наших добитчиків, як ми з Танею їх називали. Наші хлопчики приносили нам рибку і мідій. Правда, рибку намагалися ловити по-науковому і сексу з гачками і снастями було разів в десять більше, ніж риби, а про те, скільки хорошої смачної риби (а не ставридку там якусь) ми могли купити на ті гроші, що на ці снасті були витрачені, я взагалі мовчу :) Але мідії були знатні і навіть дуже. Один раз навіть нас із Танею допустили на це таїнство. Повезли під стіну, десь за півтора кілометри від нашого пляжика. І поки ми возлєжалі на кормє во фрівольних позах, хлопці пірнали і збирали мідій. Ми навіть навчилися їх швидко і ефективно діставати з їхніх шкарлупок, а далі вже готували якось: варили овочеве рагу, смажили чи просто їли свіжозварені з лимонним соком, сіллю і білим вином.
Добитчики ідуть по мідії :)
До речі, про вино і воду. Оскільки води там близько немає, треба іти до джерела по воду. Це досить далеко і досить круто підніматись. Я за весь час там так і не була, і в принципі, за цим не шкодую. А добуту в джерелі і в лісників воду ми дезинфікували за допомогою вина. В кружку наливалось на два пальці вино, решта доливалося водою. На виході отримували добре втамовуючий спрагу і дезинфікуючий засіб. Як результат - за три тижні ні одного отруєння і розладу шлунку, незважаючи на всю ту антисанітарію, яка там була.
Продуктів нам вистачило аж до самого кінця (хоча зрозуміло, що запаси найбільш популярних шняжок і фруктів ми регулярно поповнювали в балаклаві), під кінець ми вже ліниво доїдали тушонку і консерви, а крупи залишили дивному дядечку, який прийшов на стоянку після нас.
Іноді, коли все набридало, ми ходили їсти в Балаклаву. Спочатку ми їли в кафешках на набережній, в основному ми там снідали. Пробували рибку в рибних ресторанах (Ізбушка рибака біля причала, де причалював наш катер і з іншої сторони Балаклавської бухти Піратська харчевня). Смачно і свіжо. Мені сподобалось. В Севастополі - Трактир на Великій Морській, 4. Обслуговування і інтер"єр не дуже, але страви дуже ситні, смачні і дешеві. Їла там сама, і не від одного знайомого чула рекомендації їсти там, коли буваєш в Севастополі
Природа
Внизу, в трьох хвилинах спуску до моря, було море. Вхід в море не дуже легкий - галька різного розміру, але під кінець ступні навчилися не реагувати на такі дрібниці і на це перестала звертатись увага. Море весь час було різне. Спокійне, хвилясте, бурхливе, штормисте, з медузами і без, один раз навіть прилітали чайки і ми годували їх хлібом. Але яка б не була погода, і яка б не була температура, море завжди прекрасне. До речі, до моря не було пологого рівного спуску, треба було спускатись по камінцям. Так під кінець відпочинку по цим камінцям уже можна було стрибати з заплющеними очима і не боятись, що послизнешся і впадеш.
В море можна було зайти і з іншого боку, щоб потрапити в воду треба було стрибнути з каменя. Я навіть кілька разів стрибнула. Там було невисоко, десь 3 метри, але до цього я якось не наважувалась. А потім мене змусили, довелося стрибати :) Нічого смертельного, місцями навіть весело :)
За спиною у нас були гори, попереду море, зліва носоріг і загублений світ, а справа Балаклава. Сонце вставало з-за перевалу, і з кожним днем все пізніше. І темніло з кожним днем все раніше. Я навіть навчилася по сонцю визначати, коли воно сяде і скільки у нас ще є часу до того, поки не стане абсолютно темно і нічого не можна буде робити. Місяць виходив теж з-за перевалу, і в місячній доріжці скупатися не вийшло, бо коли він зазвичай піднімався настільки високо, щоб купатися, було вже дуже пізно, темно і холодно.
З живності у нас там були сколопендрії, черв"яки (я так підозрюю, що сколопендрійні діти) і білочка. Сколопендрії лізли на тепло, але з другої половини відпочинку на щастя десь поховались і сильно не набридали. Білочка регулярно обходила стоянку і тирила зі столу продукти, які погано лежали. Сколопендрійні діти особливої активності не виявляли.
Білочка зі стиреним помідором
Вище від нашої стоянки, десь в годині ходи пішки від нас, був горільник, де було багато згорілих і сухих дерев. Наші хлопці приносили звідти сухий ялівець (можжевельник) і ми на цих дровах пекли картоплю і робили шашлики. Смачнішої картоплі і шашликів я ще не їла :) А ще ці дрова давали дуже запашний дим і багато тепла.
Прогулянки і екскурсії
Планувалось походити, і багато, але з запланованого ми мало куди ходили. На жаль, так і не потрапили в Загублений світ в Ласпі, бо наші хлопці відмовились нас везти, не потрапили в Бахчисарай.
Були в Херсонесі, треба ж підтримати щорічну традицію купання в морі в Херсонесі. Нарешті я повністю вислухала там екскурсію, але не скажу, що я нею повністю залишилась задоволена. Примітивненько і поверхово. Привезла звідти кілька черепків і шматочків мармуру і віддала це нашій Лєні. Вона зраділа :)
Були в Балаклавській базі з ремонту підводних човнів. Уже в третій раз я туди потрапила, це вже теж своєрідна традиція. Але скажу, що наступного разу треба шукати якусь дуже знаючу людину, щоб розказували більше і детальніше. Але народу всередині начебто сподобалось. Ну і мені теж. Там прохолодно, і кожен раз коли я там буваю, я весь час дивуюсь тому, яку громадину створили люди.
І остання наша точка, де ми побували - це Мангуп. Я там уже теж була, на початку літа. Радість від того, що ми нарешті потрапили в це місце, трохи була затьмарена тим, що Таня погано почувалась. Але Мангуп все той же. Ночували на Дірявому мисі (Тешклі бурун). Піднялися туди ще завидна. Краса там неймовірна. Краєвиди, від яких перехоплює подих, дивовижні печери, прикольні руїни. Спали традиційно під кущем, хоча вранці при огляді мису знайшли затишну печерку, застелену сіном. Там би точно не було вітру і було б тепліше, я думаю :) Наверх взяли місцевого каберне і лепешки. І саме на Мангупі я зловила те відчуття, якого давно шукала і не могла зловити: навколо крім нас не було ні однієї живої душі. Я слухала тишу, дивилась на небо. Мені буде не вистачати цього.
Ну і кримсько-татарські чайхани під Мангупом це просто щось із чимось :) Все надзвичайно смачно, ситно. А яка там пахлава. А який чай із трав! Мммм тільки заради цього туди варто повернутися ще раз :)
Севастопольські булочки
Це така річ, яку я винесла в окремий пункт, бо вони явно на це заслуговують. Про ці пиріжки знаємо уже давно, вони продаються на 5 кілометрі, але більше ніде ми їх не бачили. Вони називаються правильно "Наш доктор" і надзвичайно корисні. Це не булочки в тому розумінні слова: не здоба і не тісто. Це круто замішені родзинки і чорнослив, якісь зернинки (схоже, пшениця), мед, патока, борошно грубого помолу, висівки і хтозна ще що, бо відкусити її було нереально, пережувати ще важче. Але який вона мала позитивний ефект для шлунку! Особливо їх гризли Юра і Таня, я хоч кривилась, але теж трохи жувала. А зараз думаю, що було би дуже непогано щодня вранці їсти таку булочку. Проблем зі шлунком не буде точно!
Четверо людей
Як показала практика, четверо людей - це оптимальний склад для подібного відпочинку. При цьому, треба, щоб з них було двоє хлопчиків і двоє дівчат. По всім параметрам це оптимально: по принесенню води і дров, по закупці продуктів, по миттю посуду, по ловлі риби, по готуванню їжі. Коли людей більше, наприклад, шестеро, тоді починаються ревнощі, тоді люди мозолять одне одному очі і все таке. Коли людей менше, наприклад двоє, їм двом нудно. Коли троє, то третій часто буває зайвим. Так що на майбутнє буду знати, що дуже добре їхати з такою кількістю людей.
А Таня знімає - і всім добре!
Риба в морі
Біля причалу, звідки вирушав наш катер, щоб їхати на Золотий пляж, в морі плавали зграї ставридок. Вони так смішно накидалися на те, що їм кидали в воду. Буквально не давали потонути і таскали по поверхні шматки хліба, їли виноградини. І ще як каже Андрій, їх було весело ловити. Кидаєш снасть з багатьма гачками і виловлюєш одночасно кілька рибинок. А ще в морі живе страшна і отруйна риба морський дракон, від якої можна відкинути коньки. Її м"ясо цілком їстівне, але вона озброєна шипами і плавцями, легеньке торкання яких по дотичній до шкіри може призвести до того, що рука не буде відчуватися кілька тижнів. А повноцінний укол - якщо не доставити людину після цього якнайскоріше в лікарню, то цілком можливий летальний фінал.
Стада ставридок
Помойка і нудлєс
Три тижні ми провели без душа і прісної води. Від солоної води у всіх на шкірі з’являвся білий наліт, а мило в морській воді не милиться. Ми знайшли вихід. Наші добитчикі принесли нам глини, яку ми розмочили і якою успішно мились. Глину треба розвести до консистенції густої сметани і намазатись нею. Причому все: від п"яток до волосся. А потім стрибнути з камінця. З того самого, описаного вище. І після того шкіра така гладенька і підтягнута, що аж рипить! І навіть трохи пересушена. Намащуєшся бальзамом для тіла і все прекрасно. А взагалі невелика кількість людей навколо прямо таки спонукає до нудлєса. При цьому не відчуваєш сором"язливості і абсолютно спокійно до цього ставишся. Думаю, в Києві мені цього буде не вистачає. Фоток з глиною на жаль немає, бо вимазувати фотоапарат в глину щоб сфоткати, некошерно :)
Відпустка у мене цього року була дуже довга, дуже релаксуюча. Я наплавалась і засмагла, як не засмагала всі попередні роки. Я жила в наметі і мені це подобалось. Мене навіть не напрягало варити хавчик для наших добитчиків і чотирьох інших обормотів, які приїжджали на кілька днів всередині відпочинку. Я планувала, що ми встигнемо більше, з"їздимо ще і в Бахчисарай, і може ще кудись, Крим же дуже великий і дуже класний. Але не зовсім склалось, і я навіть зараз не скажу, що це погано. Все склалось саме так, як склалось.
Все було так:
Стоянка
Стали ми там же, де стояли на початку літа, коли приходили на мис Айя, в Блукаючій бухті, перед пляжем Інжир і перед Жопою. Спочатку трохи в стороні, а потім, коли звільнилося місце, зайняли хороші зручні місця. Вікна у мене виходили на море :) Дивишся в антимоскітку, а там море. Хоча в цьому були і свої мінуси: коли море штормило, весь намет трясло і сильно завивав вітер. Було незатишно. Організували ми столик і місце, де тримали продукти. І частина продуктів стояла в наметі Тані і Андрія. Щоб було м"якше спати, під намет стелили хвою і накривали клейонкою, щоб не проколювала дно. Стояли ми в сосново-ялівцевому гаю. Добиралися ми туди з Балаклави на катері до Золотого пляжа, а звідти хвилин 15-20 пішки. А якщо пішки з Балаклави або в Балаклаву, то приблизно півтори години. Не дуже далеко від цивілізації, але достатньо, щоб почуватися відірваним від життя.
Продукти і харчування
З Києва ми взяли з десяток тушонок, пару пакетів круп, спеції, суміші для млинців, оладок і дерунів. Ще у нас була мультипаливна горілка, сковорідка, трилітровий чайник. Тож проблем з приготуванням їжі у нас не було. Крім того, ми намагались урізноманітнити наш раціон, купували в балаклаві овочі і фрукти, з овочів готували рагу і салати, фрукти їли так. Варили супчики, кашки, запікали картоплю. Навіть шашлики кілька разів смажили, і курячі крильця на вогні робили. А найбільшим шиком були млинці, які ми потім заправляли ікрою, згущонкою, паштетами. Сусіди по стоянці на нас недобро косились і ковтали слинку, бо не всі так добре підготувалися, як ми.
А ще дуже варте уваги згадування про наших добитчиків, як ми з Танею їх називали. Наші хлопчики приносили нам рибку і мідій. Правда, рибку намагалися ловити по-науковому і сексу з гачками і снастями було разів в десять більше, ніж риби, а про те, скільки хорошої смачної риби (а не ставридку там якусь) ми могли купити на ті гроші, що на ці снасті були витрачені, я взагалі мовчу :) Але мідії були знатні і навіть дуже. Один раз навіть нас із Танею допустили на це таїнство. Повезли під стіну, десь за півтора кілометри від нашого пляжика. І поки ми возлєжалі на кормє во фрівольних позах, хлопці пірнали і збирали мідій. Ми навіть навчилися їх швидко і ефективно діставати з їхніх шкарлупок, а далі вже готували якось: варили овочеве рагу, смажили чи просто їли свіжозварені з лимонним соком, сіллю і білим вином.
Добитчики ідуть по мідії :)
До речі, про вино і воду. Оскільки води там близько немає, треба іти до джерела по воду. Це досить далеко і досить круто підніматись. Я за весь час там так і не була, і в принципі, за цим не шкодую. А добуту в джерелі і в лісників воду ми дезинфікували за допомогою вина. В кружку наливалось на два пальці вино, решта доливалося водою. На виході отримували добре втамовуючий спрагу і дезинфікуючий засіб. Як результат - за три тижні ні одного отруєння і розладу шлунку, незважаючи на всю ту антисанітарію, яка там була.
Продуктів нам вистачило аж до самого кінця (хоча зрозуміло, що запаси найбільш популярних шняжок і фруктів ми регулярно поповнювали в балаклаві), під кінець ми вже ліниво доїдали тушонку і консерви, а крупи залишили дивному дядечку, який прийшов на стоянку після нас.
Іноді, коли все набридало, ми ходили їсти в Балаклаву. Спочатку ми їли в кафешках на набережній, в основному ми там снідали. Пробували рибку в рибних ресторанах (Ізбушка рибака біля причала, де причалював наш катер і з іншої сторони Балаклавської бухти Піратська харчевня). Смачно і свіжо. Мені сподобалось. В Севастополі - Трактир на Великій Морській, 4. Обслуговування і інтер"єр не дуже, але страви дуже ситні, смачні і дешеві. Їла там сама, і не від одного знайомого чула рекомендації їсти там, коли буваєш в Севастополі
Природа
Внизу, в трьох хвилинах спуску до моря, було море. Вхід в море не дуже легкий - галька різного розміру, але під кінець ступні навчилися не реагувати на такі дрібниці і на це перестала звертатись увага. Море весь час було різне. Спокійне, хвилясте, бурхливе, штормисте, з медузами і без, один раз навіть прилітали чайки і ми годували їх хлібом. Але яка б не була погода, і яка б не була температура, море завжди прекрасне. До речі, до моря не було пологого рівного спуску, треба було спускатись по камінцям. Так під кінець відпочинку по цим камінцям уже можна було стрибати з заплющеними очима і не боятись, що послизнешся і впадеш.
В море можна було зайти і з іншого боку, щоб потрапити в воду треба було стрибнути з каменя. Я навіть кілька разів стрибнула. Там було невисоко, десь 3 метри, але до цього я якось не наважувалась. А потім мене змусили, довелося стрибати :) Нічого смертельного, місцями навіть весело :)
За спиною у нас були гори, попереду море, зліва носоріг і загублений світ, а справа Балаклава. Сонце вставало з-за перевалу, і з кожним днем все пізніше. І темніло з кожним днем все раніше. Я навіть навчилася по сонцю визначати, коли воно сяде і скільки у нас ще є часу до того, поки не стане абсолютно темно і нічого не можна буде робити. Місяць виходив теж з-за перевалу, і в місячній доріжці скупатися не вийшло, бо коли він зазвичай піднімався настільки високо, щоб купатися, було вже дуже пізно, темно і холодно.
З живності у нас там були сколопендрії, черв"яки (я так підозрюю, що сколопендрійні діти) і білочка. Сколопендрії лізли на тепло, але з другої половини відпочинку на щастя десь поховались і сильно не набридали. Білочка регулярно обходила стоянку і тирила зі столу продукти, які погано лежали. Сколопендрійні діти особливої активності не виявляли.
Білочка зі стиреним помідором
Вище від нашої стоянки, десь в годині ходи пішки від нас, був горільник, де було багато згорілих і сухих дерев. Наші хлопці приносили звідти сухий ялівець (можжевельник) і ми на цих дровах пекли картоплю і робили шашлики. Смачнішої картоплі і шашликів я ще не їла :) А ще ці дрова давали дуже запашний дим і багато тепла.
Прогулянки і екскурсії
Планувалось походити, і багато, але з запланованого ми мало куди ходили. На жаль, так і не потрапили в Загублений світ в Ласпі, бо наші хлопці відмовились нас везти, не потрапили в Бахчисарай.
Були в Херсонесі, треба ж підтримати щорічну традицію купання в морі в Херсонесі. Нарешті я повністю вислухала там екскурсію, але не скажу, що я нею повністю залишилась задоволена. Примітивненько і поверхово. Привезла звідти кілька черепків і шматочків мармуру і віддала це нашій Лєні. Вона зраділа :)
Були в Балаклавській базі з ремонту підводних човнів. Уже в третій раз я туди потрапила, це вже теж своєрідна традиція. Але скажу, що наступного разу треба шукати якусь дуже знаючу людину, щоб розказували більше і детальніше. Але народу всередині начебто сподобалось. Ну і мені теж. Там прохолодно, і кожен раз коли я там буваю, я весь час дивуюсь тому, яку громадину створили люди.
І остання наша точка, де ми побували - це Мангуп. Я там уже теж була, на початку літа. Радість від того, що ми нарешті потрапили в це місце, трохи була затьмарена тим, що Таня погано почувалась. Але Мангуп все той же. Ночували на Дірявому мисі (Тешклі бурун). Піднялися туди ще завидна. Краса там неймовірна. Краєвиди, від яких перехоплює подих, дивовижні печери, прикольні руїни. Спали традиційно під кущем, хоча вранці при огляді мису знайшли затишну печерку, застелену сіном. Там би точно не було вітру і було б тепліше, я думаю :) Наверх взяли місцевого каберне і лепешки. І саме на Мангупі я зловила те відчуття, якого давно шукала і не могла зловити: навколо крім нас не було ні однієї живої душі. Я слухала тишу, дивилась на небо. Мені буде не вистачати цього.
Ну і кримсько-татарські чайхани під Мангупом це просто щось із чимось :) Все надзвичайно смачно, ситно. А яка там пахлава. А який чай із трав! Мммм тільки заради цього туди варто повернутися ще раз :)
Севастопольські булочки
Це така річ, яку я винесла в окремий пункт, бо вони явно на це заслуговують. Про ці пиріжки знаємо уже давно, вони продаються на 5 кілометрі, але більше ніде ми їх не бачили. Вони називаються правильно "Наш доктор" і надзвичайно корисні. Це не булочки в тому розумінні слова: не здоба і не тісто. Це круто замішені родзинки і чорнослив, якісь зернинки (схоже, пшениця), мед, патока, борошно грубого помолу, висівки і хтозна ще що, бо відкусити її було нереально, пережувати ще важче. Але який вона мала позитивний ефект для шлунку! Особливо їх гризли Юра і Таня, я хоч кривилась, але теж трохи жувала. А зараз думаю, що було би дуже непогано щодня вранці їсти таку булочку. Проблем зі шлунком не буде точно!
Четверо людей
Як показала практика, четверо людей - це оптимальний склад для подібного відпочинку. При цьому, треба, щоб з них було двоє хлопчиків і двоє дівчат. По всім параметрам це оптимально: по принесенню води і дров, по закупці продуктів, по миттю посуду, по ловлі риби, по готуванню їжі. Коли людей більше, наприклад, шестеро, тоді починаються ревнощі, тоді люди мозолять одне одному очі і все таке. Коли людей менше, наприклад двоє, їм двом нудно. Коли троє, то третій часто буває зайвим. Так що на майбутнє буду знати, що дуже добре їхати з такою кількістю людей.
А Таня знімає - і всім добре!
Риба в морі
Біля причалу, звідки вирушав наш катер, щоб їхати на Золотий пляж, в морі плавали зграї ставридок. Вони так смішно накидалися на те, що їм кидали в воду. Буквально не давали потонути і таскали по поверхні шматки хліба, їли виноградини. І ще як каже Андрій, їх було весело ловити. Кидаєш снасть з багатьма гачками і виловлюєш одночасно кілька рибинок. А ще в морі живе страшна і отруйна риба морський дракон, від якої можна відкинути коньки. Її м"ясо цілком їстівне, але вона озброєна шипами і плавцями, легеньке торкання яких по дотичній до шкіри може призвести до того, що рука не буде відчуватися кілька тижнів. А повноцінний укол - якщо не доставити людину після цього якнайскоріше в лікарню, то цілком можливий летальний фінал.
Стада ставридок
Помойка і нудлєс
Три тижні ми провели без душа і прісної води. Від солоної води у всіх на шкірі з’являвся білий наліт, а мило в морській воді не милиться. Ми знайшли вихід. Наші добитчикі принесли нам глини, яку ми розмочили і якою успішно мились. Глину треба розвести до консистенції густої сметани і намазатись нею. Причому все: від п"яток до волосся. А потім стрибнути з камінця. З того самого, описаного вище. І після того шкіра така гладенька і підтягнута, що аж рипить! І навіть трохи пересушена. Намащуєшся бальзамом для тіла і все прекрасно. А взагалі невелика кількість людей навколо прямо таки спонукає до нудлєса. При цьому не відчуваєш сором"язливості і абсолютно спокійно до цього ставишся. Думаю, в Києві мені цього буде не вистачає. Фоток з глиною на жаль немає, бо вимазувати фотоапарат в глину щоб сфоткати, некошерно :)
