[personal profile] kallisto_kyiv
Останнім часом ритм життя трохи сповільнився. В першу чергу, через роботу. Я затримуюсь на роботі, іду після сьомої. Коли пощастить і майкрософт забуває про нас, іду о сьомій. Коли не пощастить і згадує, тоді іду пізніше. Он в п’ятницю майже о десятій пішла.

Вранці ходжу в спортзал. Зі мною ходить Таня. По святах ходить Юра. По дуже великих Андрюха. Добре, що вранці є час на спортзал, але я відчуваю, що все одно мало рухаюсь. Є ідея ходити на каток раз на тиждень, і раз-два в басейн. Спробуємо, подивимось, чи приживеться.

Їжджу в метро. Мені на роботу на одинадцяту, тому їду я далеко не в годину пік. В вагоні зі мною їде стільки народу, що хочеться закричати: Люди, робочий же час. Що ви всі робите в цей час в метро? Останнім часом особливо не виношу, коли хтось втручається в мій особистий простір. Зрозуміло, що в метро надто багато народу, щоб можна було тримати піонерську дистанцію, але все ж гарчу на тих, хто намагається торкатись мене сумкою, рукою, навалюється на мене, торкається моїх рук і спини. Не було б у мене плеєра і телефона з книжкою, щоб відключатися на всю дорогу, чокнулась би.

Розчарувалася в чоловіках. Навіть ті, хто з першого погляду видаються цілком нормальними, виявляються недостатньо сильними. Треба, щоб був як скеля, як стіна, щоб на нього можна було спертися і не боятися, що він впаде або похитнеться. Як набридли ці мямлі, які мають постійні проблеми з собою. І не треба казати, що такі не всі. Я перевіряла, у всіх є таргани в голові. І ці таргани бувають великі і дуже великі. Так що не треба казати, мені зі сторони все одно видно краще. Ці слабкі чоловіки не можуть розібратися з батьками, домашніми тваринами, дітьми, квартирами і будинками, здоров’ям, роботами, чоловіки говорять одне, а роблять при цьому інше, 99% з них не НЕ ЗНАЮТЬ, ЧОГО ВОНИ ХОЧУТЬ і ДЛЯ ЧОГО ЖИВУТЬ і топчуться на одному місці і все чекають чекають чогось, а виходить, що вчорашній день і хороший момент, який все не приходить. Є і приємні винятки. Їх дуже мало і на них завжди великий попит. Тому якщо такий в руки попаде, то тримати його треба міцно. Але їх дуже мало. Зрозуміла я одне: покладатися можна тільки на себе. Одна я зроблю все так, як треба, сама про себе зможу подбати, якщо я собі щось пообіцяю, то роблю це, якщо я чогось хочу, то купую це собі або роблю так, щоб цього досягти, одна я себе можу підігнати і активувати, тримаю швидкий темп і не даю собі поблажок. Ніхто (крім одного, і то з певними умовами) з оточуючих чоловіків не може мені цього дати. Буду жити як і жила, але тепер не буду чекати принця. Вони бувають, але ось портрет середньостатистичного принця: кінь хромий, меч загубив, шкарпетки діряві, мету приїзду назвати не може і чекає, що я його розважати буду. А нафіг взагалі комусь такий принц треба?
This account has disabled anonymous posting.
If you don't have an account you can create one now.
HTML doesn't work in the subject.
More info about formatting

Profile

kallisto_kyiv

April 2017

S M T W T F S
      1
23 45678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 11th, 2025 03:14 am
Powered by Dreamwidth Studios