![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kallisto_kyivДрузі, а вам доводиться літати уві сні?
От мені сьогодні приснилося, що я лечу на нашу стояночку на мисі Айя. Лечу з Андрюхою, але без Тані. Таня його спорядила, провела нас і ми полетіли. Причому летіли без рук, а просто, настроїлись і полетіли, зусиллям думки. Хочеш — летиш вище. Бачиш, що знижаєшся, думаєш летіти вище і летиш вище. Мені частенько таке сниться, як я літаю. Так от, до місця ми не долетіли, бо як завжди, мені треба було вставати і йти на роботу. Але ми долетіли майже до кінця. Ми долетіли до Балаклави, пролетіли Золотий пляж. По дорозі в польоті Андрюха примудрився розбити Танін фотоапарат. Він розбив його об телеграфний стовп, та так, що залишився один об’єктив, а все інше десь погубилося. А потім ми знайшли якусь напівсекретну війьскову базу, пішли там ходити і якась падлюка притирила мої продуктові запаси — палку ковабси і батон з моєї екологічної свинської торбочки, яку під час польоту я тримала в руці. Я пішла влаштовувати розборки і кричати «віддайте мою ковбасу», на цьому і прокинулась.
Ги-ги, насниться ж таке. Але що не кажи, відчуття польоту таке класне!
З року в рік взимку і восени у мене одні і ті ж проблеми з нестачею світла, сонця, тепла і коротким світловим днем. Я сплю по 10 годин і мені цього мало, хочеться взагалі не вилазити з ліжка, або якщо і вилазити, то на пару годин посидіти перед компом з хорошим кіном або аудіокнижкою і з вишивкою в руках. Думки про таку от ідилічну зиму займають всі мої думки і не дають спокійно працювати. Я уявляю себе ідеальною домогосподаркою, з обідом з трьох страв, напеченими пиріжками і чистим домом, аби тільки не треба було вилазити в холод і зиму. Але це все з галузі фантастики, а зараз може у вас є якісь поради, як зиму пережити і при цьому не спати на ходу і щоб може якось смикатись, рухатись і радіти життю, бо так довго тривати не може.
А так всепо-старому. Читаю книжки, дивлюся кіна, вишиваю, зустрічаюся з друзями, засиджуюсь допізна на роботі, п’ю кров у окремих осіб, а інших окремих осіб розважаю і заспокоюю, сачкую спортзал, слухаю Алісу і Земфіру, проводжу вечори за компом, їм творожок і сухофрукти, сплю з кішкою і чекаю весну.
От мені сьогодні приснилося, що я лечу на нашу стояночку на мисі Айя. Лечу з Андрюхою, але без Тані. Таня його спорядила, провела нас і ми полетіли. Причому летіли без рук, а просто, настроїлись і полетіли, зусиллям думки. Хочеш — летиш вище. Бачиш, що знижаєшся, думаєш летіти вище і летиш вище. Мені частенько таке сниться, як я літаю. Так от, до місця ми не долетіли, бо як завжди, мені треба було вставати і йти на роботу. Але ми долетіли майже до кінця. Ми долетіли до Балаклави, пролетіли Золотий пляж. По дорозі в польоті Андрюха примудрився розбити Танін фотоапарат. Він розбив його об телеграфний стовп, та так, що залишився один об’єктив, а все інше десь погубилося. А потім ми знайшли якусь напівсекретну війьскову базу, пішли там ходити і якась падлюка притирила мої продуктові запаси — палку ковабси і батон з моєї екологічної свинської торбочки, яку під час польоту я тримала в руці. Я пішла влаштовувати розборки і кричати «віддайте мою ковбасу», на цьому і прокинулась.
З року в рік взимку і восени у мене одні і ті ж проблеми з нестачею світла, сонця, тепла і коротким світловим днем. Я сплю по 10 годин і мені цього мало, хочеться взагалі не вилазити з ліжка, або якщо і вилазити, то на пару годин посидіти перед компом з хорошим кіном або аудіокнижкою і з вишивкою в руках. Думки про таку от ідилічну зиму займають всі мої думки і не дають спокійно працювати. Я уявляю себе ідеальною домогосподаркою, з обідом з трьох страв, напеченими пиріжками і чистим домом, аби тільки не треба було вилазити в холод і зиму. Але це все з галузі фантастики, а зараз може у вас є якісь поради, як зиму пережити і при цьому не спати на ходу і щоб може якось смикатись, рухатись і радіти життю, бо так довго тривати не може.
А так все
