про брехню

[kallisto_kyiv]

Не люблю брехати і не люблю, коли при мені брешуть.
Якщо ти вже дозволяєш собі робити речі, за які потім тобі буде соромно, то май сміливість говорити про це відкрито і не приховуючи.
Або зовсім не говори, це гірше, але краще, ніж брехня.

Не люблю, коли хтось просить мене "прикрити": брехати за нього. Тут 90% зі 100, що я скажу правду, а не те, про що мене попросили. Бо правда рано чи пізно стане відома, а мені доведеться відводити очі і пояснювати, чому я ведусь на провокації інших людей, які бояться сказати правду.

Правду казати приємно і легко, але іноді правда буває важкою як камінь, і її з себе давиш по букві, по складу, по словечку, аж поки не наважишся і не видаси все скопом. Або мовчиш до останнього і все думаєш, як її подати, щоб вона не шокувала і не роздавила.

Comments

[kallisto-kyiv.livejournal.com]

Хм, теж варіант. Але часто буває важко одразу піти на відверту конфронтацію.

[i-r-e-n-e.livejournal.com]

По-перше, зовсім і не обов'язково на конфронтацію. Відпрацюй миле кліпання очима з невимовним сумом "ой, я не зможу... ".

А по-друге.. У мене було декілька разів, коли я на конфронтацію так не шла, а потім довелося це робити пізніше. І я дуже, дуже жалкувала, що не зробила цього ще тоді... а була ж така можливість і нагода...
Розумієш, інколи краще раніше відійти подалі від того, що пахне не дуже гарно, щоб не довелося панічно драпати від нього, коли почне насправді смердіти.