![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Збиралися ми з
brebis_blanche на Трипільське коло. Прийшли на автовокзал, звідки мала вирушати маршрутка.... І зрозуміли, що краще ми прогуляємося містом, ніж будемо чекати.
Черга була більше, ніж довгою. Якщо черга була такою, то скільки ж людей було на самому фестивалі? І як люди могли підсідати на Видубичах (як ми спочатку збирались), якщо підсісти можна було тільки на дах? Коротше, організація підкачала.

Ноги понесли нас на Андріївський узвіз. Першим на дорозі трапився Музей однієї вулиці. Там ми оглянули всі інтер"єри, потрималися за решітку будинку Булгакових і загадали бажання, засудили тих, хто знімав посмертну маску з Анни Ахматової. А взагалі хороший музей, рай для сенсорика. Стільки різних приємних дрібничок, деталей, предметів інтер"єру. Особливо мені запам"яталися речі, вишиті дрібнюсіньким бісером і шкатулка у вигляді капустини :)
А далі був музей Булгакова. Все збиралась туди іти, але так і не доходила. Я мріяла про нього ще з того моменту, коли прочитала Білу гвардію. Нас провели по всім кімнатам, показали кімнати, де жили Турбіни. Нереально-щасливе відчуття. Перебуваєш там, і не чуєш ні вулицю, ні людей, забуваєш про те, що на вулиці 2008-й. А потім на веранді нас поїли смачнющим липово-суничним чаєм з інжирним і кизиловим варенням і сушками і сирними маламедиками. Ми читали книгу відгуків, дивились фотографії, згадували дитинство і бабусині варення і пиріжки, ділили інжирину, сміялися з товстого кльового кота, який живе на веранді. Пообіцяли прийти ще раз і обов"язково скуштувати черешневе, ожинове і горіхове варення :)
Добре, що ми не поїхали на оте трипільське коло!
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
Черга була більше, ніж довгою. Якщо черга була такою, то скільки ж людей було на самому фестивалі? І як люди могли підсідати на Видубичах (як ми спочатку збирались), якщо підсісти можна було тільки на дах? Коротше, організація підкачала.

Ноги понесли нас на Андріївський узвіз. Першим на дорозі трапився Музей однієї вулиці. Там ми оглянули всі інтер"єри, потрималися за решітку будинку Булгакових і загадали бажання, засудили тих, хто знімав посмертну маску з Анни Ахматової. А взагалі хороший музей, рай для сенсорика. Стільки різних приємних дрібничок, деталей, предметів інтер"єру. Особливо мені запам"яталися речі, вишиті дрібнюсіньким бісером і шкатулка у вигляді капустини :)
А далі був музей Булгакова. Все збиралась туди іти, але так і не доходила. Я мріяла про нього ще з того моменту, коли прочитала Білу гвардію. Нас провели по всім кімнатам, показали кімнати, де жили Турбіни. Нереально-щасливе відчуття. Перебуваєш там, і не чуєш ні вулицю, ні людей, забуваєш про те, що на вулиці 2008-й. А потім на веранді нас поїли смачнющим липово-суничним чаєм з інжирним і кизиловим варенням і сушками і сирними маламедиками. Ми читали книгу відгуків, дивились фотографії, згадували дитинство і бабусині варення і пиріжки, ділили інжирину, сміялися з товстого кльового кота, який живе на веранді. Пообіцяли прийти ще раз і обов"язково скуштувати черешневе, ожинове і горіхове варення :)
Добре, що ми не поїхали на оте трипільське коло!
no subject
Date: 2008-06-30 08:08 am (UTC)Но хуже всего - экскурсия. Экзальтировнно-сумасшедшая тетка за всю экскурсию умудряется упомянуть не более трех фактов о жизни писателя, весь остальной текст экскурсии - пересказ "Белой Гвардии" и досужие домыслы о том, что мать Булгакова была "светлой королевой", перед которой все преклонялись(!) (при этом тетка закатывает глаза, явно воображая светлой королевой саму себя) и чтение моралей, что все должны жить только так, как жила семья Булгаковых.
no subject
Date: 2008-06-30 06:46 pm (UTC)